Понеділок, 31 березня 2008 19:09

Райкін називає себе некрасивим дядьком

Художній керівник московського театру "Сатирикон", 57-річний актор Костянтин Райкін, привіз до Києва спектакль "Косметика ворога". Минулого четверга його показали у столичному Жовтневому палаці.

— "Косметика ворога" — це роман бельгійської письменниці Амелі Нотомб, — розповідає Райкін. — Нещодавно вона відвідала наш спектакль у Москві. Потім сказала, що це найкраще втілення її твору на сцені. Я з нею погоджуюся, — опускає очі. — Ми граємо цей спектакль у двох закладах одночасно — в "Сатириконі" і в театрі Пушкіна. Маємо два комплекти декорацій, костюмів.

Як змінився "Сатирикон" майже за двадцять років вашого керівництва?

— Після смерті батька (Аркадія Райкіна, засновника театру. — "ГПУ") від нас чекали якогось продовження. Першим спектаклем стали "Служанки", відразу був великий успіх. Звичайно, роки відображаються на театрі, — поправляє червону краватку-метелика. — Але я завжди розраховую побачити тут собі подібних. Якщо мені щось подобається, то це зацікавить і глядача. Ціную свою схожість на інших.

Ви десять років працювали в театрі "Современник". Чим він відрізняється від "Сатирикону"?

— "Современник" — це хороша акторська школа, після якої треба йти далі. Там своєрідна драматургія. Шлях цього театру — це радянські побутові психологічні п"єси, а Шекспіра та Гоголя там завжди вважали менш важливими. Ніколи не шкодував, що пішов звідти. Але й далі люблю "Современник".

Кажуть, театральне життя Москви переживає серйозну кризу?

— Про це постійно говорять, — відмахується. — Російські критики презирливо ставляться до театру. Москва — це театральна імперія, там є що подивитися, чим захопитися. Я викладаю у школі-студії МХАТ. Нещодавно з курсом проводили майстер-класи в Нью-Йорку. Зібралися їхні викладачі, актори, студенти. Виявляється, для них наша акторська школа — це святе! — грюкає кулаком по столу. — Вони Росію вважають театральною державою. Справді, в нас є хороші режисери — Юра Бутусов, Кирило Серебряніков. Є прекрасні артисти світового рівня — Женя Миронов, Максим Суханов, Серьожа Маковецький, Маша Аронова, Галя Тюніна...

За статистикою, театр відвідують 10 відсотків населення будь-якого міста

За статистикою, театр відвідують 10 відсотків населення будь-якого міста, — веде далі. — А в Москві такий процент — це приблизно мільйон людей на 200 закладів. Зал має бути заповнений. Дехто каже, що касовість — свідчення низького рівня. Це не так. У нас один із найкасовіших театрів, але ж наш рівень не низький! Просто зал має бути повним, інакше це принизливо.

Чому ви більше не знімаєтесь у кіно?

— Та я в театрі маю шість різних ролей, причому не маленьких, — пощипує мочку вуха. — Лише в "Косметиці ворога" маю 70 сторінок тексту. Тобто говорю дві години, не зупиняючись. Роботу в кіно не порівняти з театром. Поряд із ним те, що на екрані, — це дитячі бирюльки. Що б я не втілював на плівці — я вмію в десять разів краще. І можу показати це тільки на сцені. Приміром, я знявся в хорошому фільмі "Труфальдіно із Бергамо". Але водночас на сцені тоді грав "Записки із підпілля" Достоєвського. Це непорівнювані речі! Але я б із задоволенням попрацював із Микитою Міхалковим, це унікальний режисер. Лише заради нього розгрібся б у своїх театральних справах.

Кажуть, ви збираєтеся зняти своє кіно?

— Так, за п"єсою київського драматурга Маші Ладової. Вона зараз у Москві, допрацьовує сценарій. Почнемо знімати, мабуть, із осені. П"єса про провінційний симфонічний оркестр. Думаю, назву її "Маестро".

Наостанок додає, що в Києві не мав часу ні на що, крім репетицій.

— Люблю Україну, — запевняє. — Моя дружина, актриса Олена Бутенко, народилася в Харківській області. Тому для мене не важливо, які відносини між нашими країнами. Можу сказати, що українці найкрасивіший народ! Мені подобаються українські страви. Чи люблю сало? Найбільше його люблять євреї і татари, — віджартовується.

Чи важко бути сином Аркадія Райкіна?

— Є така геніальна фраза, від якої в мене блювотний рефлекс: щурять очі й кажуть, що природа відпочиває на дітях геніїв. І кожен гадає, що я це чую вперше в житті. А я думаю: "Щас я тебя задушу!", — гнівно примружується. — Я завжди хотів себе відчувати окремо від батька. Та для більшості я, звичайно, завжди буду сином Райкіна й помру таким. Тато був мегапопулярним. Це прізвище важке для мене. Однак це як погана екологія: або застрелитися, або жити з цим. От я з цим і живу.

Зі мною взагалі важко розмовляти, якщо не бачиш мене на сцені, — зауважує. — Вне сцены я просто пожилой некрасивый дядя.

Зараз ви читаєте новину «Райкін називає себе некрасивим дядьком». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода