Навколо постаті івано-франківського прозаїка Тараса Прохаська, 39 років, створено чимало гарних міфів і легенд. І про ботаніка, що працює в барі, і про письменника-рослину, і про реінкарнацію Григорія Сковороди, що і в спеку, і в мороз ходить у незмінних босоніжках… Існує з десяток фактів, які формують вельми симпатичний і колоритний образ цього автора. Здавалося б, Прохасько забезпечив собі імідж принципово нереспектабельного письменника, культовий статус "Божого чоловіка", доброго дивака, або, як зараз модно казати, "фріка" — істоти немовби трохи не від світу цього.
Однак важко в українській літературі знайти письменника, більш включеного в реальне і предметне життя, ніж Тарас. Насправді Прохасько впевнено стоїть на землі, як справжній творець виростаючи з банальної повсякденності, з конкретних речей та історій цього світу, нібито непомітних із погляду звичайної людини. Письменник просто оповідає вигадані й реальні історії, але завжди вибирає такі слова і ракурси, що фантазійне у свідомості читача перетворюється на чисту достовірність, а справжня історія скидається на цілком вигадану. Прохасько володіє досконалим талантом висловити найскладніші речі настільки безпосередньо, як вдається лише або божевільним, або святим.
Він здається найсміливішим із сучасних українських письменників
У знайомстві з ним треба йти від простого до складнішого. Почати варто повістю "З цього варто зробити кілька оповідань" (2005), де автор сплітає в єдине ціле генеалогію своєї родини й особисту історію, та книг есе "FM-Галичина" (2001) і "Порт Франківськ" (2006), у яких викладено оригінальну авторську філософію життя. А завершити романом "Непрості" (2002) — своєрідною квінтесенцією Прохаськового всесвіту, де викристалізувався фірмовий авторський стиль.
Прохасько вигідно вирізняється серед інших письменників тим, що є по-дитячому, невдавано наївним. Він прагне святої простоти і мудрості, знаходячи в елементарних людських переживаннях і відчуттях захист від перенасиченого інформацією життя. Прохасько здається чи не найсміливішим із сучасних українських письменників, бо, на відміну від багатьох, пропонує реальну ціннісну альтернативу цинізму й обмеженості — світ пам"яті, сну, дитинства. Світ, де кожному, хто сюди ввійде, стає затишно і тепло.
3 
1
Коментарі