— Приїжджаєш додому після шоу, руки трусяться, випиваєш стакан горілки і тільки так засинаєш. Стрес дуже сильний. — 30-річний московський хореограф Мігель (справжнє ім'я — Сергій Шестеперов) наливає чай у вітальні орендованої квартири в центрі Києва. Він був головним хореографом першої частини телешоу "Майданс". Працює режисером-хореографом на "Новому каналі".
— До "Майдансу" мав у постановках зазвичай 20 танцівників. А тут — 500 людей у кожному обласному центрі й три дні на підготовку. Щотижня — чотири міста, починаєш плутатися, де ти. Репетиції до 8 годин тривали. Після "Майдансу" тиждень спав. Навіть їжу в ліжко приносили.
Яка з постановок хореографії для фільмів найважче давалася?
— "Я — Легенда", бо там була Людмила Гурченко (стрічку зняли в лютому 2011-го за місяць до смерті актриси. — "ГПУ"). Хоча, працювати з нею було дуже просто. Вона — єдина актриса, яка ніколи не скаржилася, що втомилася або чогось не може. Була складна частина в постановці. Підходжу до неї: "Людмила Марківна, буде момент, треба сюди стрибнути, потім ніби впасти, потім ще сюди. Дублерка зараз зробить". Вона: "Дублерка? Куди стрибнути — сюди? Можна, я сама зроблю, добре?". Дуже хочу, як вона — щоб до самої смерті були сили працювати.
Що допомагає в найскладніші дні?
— Почуття закоханості позитивно впливає на роботу. Але тільки, якщо закоханий не в свою партнерку. Це страшне. Одразу помічаю в танцівників: то пройде ущипне бідолашну дівчину так, що синець залишиться. Вона на нього квадратними очима — не розуміє. Закохуватися треба поза роботою.
Ви часто буваєте в Києві, жили у Львові. Подобається в Україні?
— Ніби так, але вона дивна. Приїжджаю сюди займатися творчістю, гроші заробляю в Росії. Спочатку все подобалось, зараз вже трошки притерлося. Нещодавно стою в черзі в супермаркеті — переді мною киянин, який говорить російською, але з українським акцентом. З ним касир точно так спілкується. Підходжу я, говорю з московським акцентом. І касир різко переходить на українську. Я то її розумію, навіть відповісти можу. Але навіщо це робити? Львів — найгарніше місто, де я коли-небудь бував. Фільм "Гітлер капут!" там дуже весело знімали. Жили на площі Ринок. Виходжу з будинку — на площі бабусі всі на колінах хрестяться. Прямую до Опери — в очі яскраве червоне світло. Підходжу ближче — театр завішаний свастикою, гармати, назустріч — 300 солдатів у німецькій формі. Львів'яни не розуміють, що сталося, війна почалася.
Як чоловіки захоплюються танцями?
— 3-річним я побачив по телевізору балет "Жізель". Тицьнув пальцем і сказав "хочу". Відтоді щотижня мама водила мене у Большой театр. Свій перший спектакль поставив у 4 роки. Це було "Лебедине озеро", на чотири акти. Декорації зі стільців і штор, і ми з подругою 3 години танцюємо. Батьки й сусіди мусили сидіти й дивитися. Мама мене більше до класики привчала. А от бабуся — вона у мене кубинка — показала Майкла Джексона. Потайки від мами будила мене вночі й підводила до телевізора: "Дивись, він геній, ти маєш стати такий же".
7 
35413
Коментарі