Загиблих під час війни в Грузії в четвер поминали біля пам"ятника грузинському поетові Шота Руставелі в Києві. Прийшли 60 осіб. Більшість — грузини. Тримають національні прапори із жалобними стрічками, плакати з написами "Росіє, руки геть від Грузії", "Росія — імперія зла".
— Коли почалася російська агресія на Кавказі, українські поети написали листа, в якому висловили солідарність із Грузією, засудили загарбницьку політику Росії на Кавказі, звернулися до російських поетів та письменників бути совістю їхньої нації, адекватно оцінити дії своєї влади, — каже в гучномовець поет Сергій Пантюк, 42 роки. — Під цією заявою вже підписалися майже 100 українських письменників і жодного російського. Щойно мені дзвонили знайомі поети. Казали, що із Росії їм дзвонять, хамлять і погрожують. Я думаю, що це все дурниці, що мистецтво сильніше.
Свої вірші читають поети Богдан-Олег Горобчук, Юлія Рій, Вікторія Осташ, Влад Волочай. На тротуарі гуртуються четверо міліціонерів. Косо дивляться на мотоцикл без номерів, до якого мотузкою прив"язаний грузинський прапор. Не дочекавшись власника, відходять убік.
— Ми готові полетіти в Тбілісі, — запевняє Пантюк . — Сьогодні зустрічалися із представниками грузинського посольства. Але там кажуть: "Хлопці, всьому свій час". А ми ж тоже не будемо нав"язуватися, — розводить руками. — Хай нас запросять — то ми полетимо. Хоч би оця бригада, що зібралася сьогодні тут.
— За свої гроші? — питаю.
— Звичайно, — обурюється. — Ви що, думаєте це, — веде поглядом по майданчику біля пам"ятника, — хтось фінансує?
Поет Анатолій Дністровий, 33 роки, читає вірші з циклу "Резонанси". Каже, що знайомих у Грузії не має.
— Зате маю багато знайомих у Росії. Колись Винниченко казав, що російський демократ закінчується там, де починається українське питання. А тепер бачу, що митці, які подавали себе російськими демократами й лібералами, спіткнулися об грузинське питання. Формула Винниченка досі працює.
Люди запалюють свічки. Панахиду біля пам"ятника служить єпископ Чернігівський і Ніжинський Української православної церкви Київського патріархату Іларіон.
Коментарі