— Через війну в цій родині все аморальне — законне. Чому вбили собаку? Тому що війна. Чому спимо разом при живому чоловікові? Тому що війна. Тобто ми — хороші, це війна — погана, — каже актор 29-річний Вадим Доценко про героїв п'єси шведського драматурга Ларса Нурена.
Її показали на мікросцені київського театру "Сузір'я" в рамках "Європейських театральних студій". Це постійно діюча театральна лабораторія, тут демонструють відео найкращих вистав з усього світу. Також відбуваються постановки, читання найактуальнішої сучасної драматургії.
— 70-річний Ларс Нурен — живий класик, керує національним театром у Ґетеборзі, — каже режисер 27-річний Дмитро Захоженко. — Його найвідоміша п'єса — "Примус до вбивства" — про складні стосунки між батьком і сином. Але вона написана в 1970-х, нам же хотілося показати щось, що перегукувалося б із нашим сьогоденням.
"Війна" написана 2004-го й присвячена військовому конфлікту в Косові на Балканах. Головний герой повертається додому після декількох років відсутності. Він — албанець, що втратив зір після катувань у сербському полоні. Свого рідного брата вважає загиблим, хоча сидить із ним за одним столом. Йому не кажуть, що той живий, бо його дружина живе з ним, кохає і мріє втекти. Старша донька, щоби прогодуватися, стала повією. Молодшу зґвалтували в 11 років. Сліпий вояк теж намагається зґвалтувати старшу, бо дружина відмовляє йому в інтимі. Фінал драми відкритий: незрячого лишають на самоті, старша донька, дружина й брат таки їдуть за кордон. Чи повернуться за ще однією дитиною — глядач має вирішити сам.
— Є драматурги, які пишуть важко, — продовжує Дмитро Захоженко. — Тексти Нуріна іноді просто неприємні, дискомфортні — настільки він наче препарує своїх героїв, аби ми відчули всю їхню психологію. Війна в п'єсі наче абстрактна. Реальні — трагедії й побутові ситуації, в яких опиняються герої після цього апокаліпсису. Нема хороших хлопців, хоча всіх можна спробувати зрозуміти.
Дівчинка, яка пережила сексуальне насильство, носить відбиток цього, вона штрикає палицею свого сліпого батька. Це наче дитяча гра, але ж насправді вона знущається, отримує садистичне задоволення від страждання іншого. Герой війни, який наче має уособлювати патріотизм, теж не викликає позитивних почуттів. Він хотів повернути те життя, що було до війни, але це неможливо. Обставини змінилися. Дружина, діти, світ довкола — інші. По них теж пройшлася війна, не лише по тих, хто був на фронті. Усі в цій родині безпорадні, не можуть допомогти одне одному.
До осені режисер хоче домовитися з посольством Швеції про фінансування вистави "Війна" для великої сцени. Зробити якісніший, ніж російський, переклад на українську. І встигнути підготувати прем'єру до "Гогольфесту".
— Часто чуємо, що в Україні може статися гуманітарна катастрофа. А ця п'єса — про край, де це вже сталося. Сучасні інтелектуали стверджують, що обидві сторони збройних конфліктів однаково жахливі, з обох боків убивають. Сучасна людина посередині, вона не в змозі не стати на чийсь бік, рано чи пізно їй доведеться замаратися. "Війна" показує людей у повоєнній ситуації. Апокаліпсис їхнього світу вже стався. Вони не можуть повернутися до себе колишніх. Єдине, що можливо, — це побудувати щось нове. Виставу не будуть дивитися ті, хто пережив подібне на війні, навряд чи вона в них викличе відгук. Спектакль корисний скоріше для тих, хто житиме поруч із цими людьми, щоби розуміти їх ситуацію, прийняти цю частину суспільства.
4 
1
Коментарі