На фільмі "Майдан" глядачі двічі встають співати гімн

Картину Сергія Лозниці покажуть у 49 кінотеатрах України

— Хочу, чтобы фильм "Майдан" увидели в России. Для нее это — учебное пособие. Я бы хотел представить там картину. Но пока идет война, не могу туда приехать. ­Посмотрим. Есть чувство и надежда, что события пойдут очень быстро, — режисер 49-річний Сергій Лозниця презентує документальну стрічку "Майдан" у Києві. 21 липня її показали в семи залах столичного кінотеатру "Мегаплекс". Прем'єру подивилися понад тисячу глядачів.

— Робили корекцію зображення в Нідерландах. Працівники студії були в захваті від єднання і самопожертви українців. Сказали: "Ми не змогли б стояти і співати наш гімн так натхненно", — продовжує режисер.

Він — колишній киянин. 13 років живе в Німеччині. Знімав Майдан у грудні. До 5 березня події документував столичний оператор Сергій Стеценко. Фільм триває 2 год., відзнятого — понад 100 год. Світова прем'єра відбулася на Каннському кінофестивалі в травні.

— На цю тему маємо звертати увагу світу. Фільм уже побував на міжнародних фестивалях, — каже міністр культури та ведучий сцени Майдану Євген Нищук, 41 рік. — Митець має право на своє бачення. Але разом із тим у стрічці мають бути моменти, свідками яких були багато людей. Я хочу відчути ці мурашки, з якими жив тоді.

— Чай "Принцеса Майдану" — на екрані чорнява пишна дівчина наливає черпаком гарячий напій у пластикові стаканчики. Інша заплітає їй у коси жовті та блакитні стрічки. У лівому кутку ледь помітно, як під наметом примостився Михайло Жизневський — один із перших загиблих.

Фільм розпочинається кадрами виконання гімну. Наприкінці натовп передає до сцени домовини загиблих під час розстрілів снайперами 18–20 лютого. Глядачі встають і співають гімн. Також підводяться, коли звучить пісня "Пливе кача".

— У Сергія своя ­манера­ подачі, дуже довгі плани. Його фільм — сміливе рішення, бо є багато свідків Майдану. Я там був майже всі дні, крім розстрілу, — після показу із зали виходить київський оператор Сергій Михальчук, 42 роки. Працював над кількома документальними фільмами Лозниці. — Мені порвала штани одна з перших гранат на Грушевського. Потім на посту патрульної служби зловила міліція з колесом під сидінням. Цю шину подарував Сергій ще кілька років тому. Тримав її про всяк випадок. Міліціонери сказали, що везу її палити на Майдан. Відповів: "Колесо з моєї машини. А я їду додому". Під час обшуку знайшли три посвідчення журналіста в лівій кишені, а в правій — ветерана МВС. Якраз за п'ять днів до цього мені його зробив режисер Олесь Санін. Відпустили.

"Майдан" демонструють у Франції та Нідерландах. Згодом покажуть у Польщі, Португалії, США і Латинській Америці. Картину запросили на понад 30 фестивалів. Її бюджет становить 95 тис. євро.

— Чув від глядачів, що у фільмі не показали це чи інше. Але кожен, хто був на Майдані, сприймає події через власні переживання, — каже публіцист Віталій Портніков, 46 років. — На перегляді сидів поруч із польським колегою. Він сказав, що було мало Будинку профспілок. Постійно ходив туди на брифінги. А для мене було мало сцени, був поруч там як член ради Майдану. Але насправді це не має значення. Головне на Майдані — це народ. Без нього нічого б не було.

З 24 липня стрічку показують у 49 кінотеатрах Києва, Одеси, Львова та Дніпропетровська.

×