— Відчуження в Чорнобильській зоні залишилося мало, — каже письменник Маркіян Камиш, 30 років. Написав повість "Чормет" про збирачів металобрухту на покинутій залізничній станції Янів поблизу Прип'яті. Книжка вийшла в київському видавництві "Нора-друк".
Алік володіє приймальним пунктом чорного і кольорових металів, за сюжетом. Живе у селі Наливалівка на Київщині поблизу зони відчуження, звідки йому приносять сировину.
— Зустрічався з чорнобильськими металістами багато разів, — продовжує Камиш. — Це люди, які мріють здати на брухт усе. Зрізають ванни у покинутих квартирах, копають землю в пошуках дротів. Бачив навіть повалену водонапірну вежу, яку почали різати. Якось показував металістам фото з подорожі до Парижа. Коли побачили Ейфелеву вежу, були вражені кількістю металу. Ці люди навіть рахували, скільки отримали б, якби здали у прийом відходів ядро землі.
Чормет — це місцева валюта. Гроші мародери витрачають на горілку. Спиваються, бо бачать навколо лише пустку і деградацію. Атомна електростанція була центром всесвіту в регіоні.
Вісім років нелегально ходжу до зони. Не перетнутися з туристами стає дедалі важче. Нема їх лише поблизу білоруського кордону. На 30-ту річницю аварії водив журналістів у кафе "Десятка" в Чорнобилі. Відвідувачі говорили англійською, італійською, французькою, німецькою.
Коли їздив у Непал, то дізнався, що до Евересту за рік приїхали 30 тисяч туристів. 2017-го Чорнобиль відвідали на 20 тисяч більше.
Одну з найвідоміших самоселів Чорнобиля Розалію Іванівну перетворили на місцевий атракціон. Щодня до неї приходили журналісти, туристи. Виходить парадокс — людина живе у зоні відчуження, але не може усамітнитися.
5 
35413
Коментарі