Ексклюзиви
Вівторок, 04 грудня 2007 17:41

Київський ТЮГ поставив радянське ретро

33-річний режисер Максим Михайличенко поставив у столичному ТЮЗі на Липках стару радянську п"єсу — "Мій бідолашний Марат" Олексія Арбузова.

Твір забутий, слід його нагадати. Троє персонажів — Ліка, Марат і Леонідик. Ліка довго не може вирішити, кого полюбити — поета Леонідика чи інженера Марата. Це ніби відгомін суперечки про те, хто важливіший — фізики чи лірики. Ця дискусія була популярна в 60-х роках минулого століття.

Власне кажучи, йдеться про давно вже вимерле покоління, але в кожного з нас там були близькі люди — діди, батьки.

Радянське ретро — річ, за яку в наших театрах майже не ризикують братися. А якщо й відважуються, то якось осучаснюють. Але цю п"єсу важко наблизити до нашого часу. Вона надто прив"язана до своєї епохи і конкретної хронології.

У першій дії, в блокадному Ленінграді, героям по 16 років. В другій 20-літні Марат і Леонідик повертаються з війни до Ліки. А остання дія — це початок 1960-х, коли героям майже сорок, і вони досі розв"язують свій заплутаний любовний трикутник.

Саме тут перед режисером і виникає проблема, яку, здається, неможливо обійти.

У перших двох діях вік героїв більш-менш відповідає реальному вікові молодих артистів. Але ми мимоволі підраховуємо, скільки героям сьогодні. До цього спонукає сама природа театру, адже все, що діється на сцені, сприймається як "тут і тепер", а не "десь і колись". У театрі важко уникнути реального часу. Насправді героям має бути за 80 років. У цьому віці смішно вирішувати любовні проблеми. Та й їхні дискусії про фізику-лірику слухати тепер нестерпно — все давно потонуло в морі цинічного прагматизму.

Звісно, можна про це не думати та нічого не підраховувати, але тоді це буде вистава не про наших батьків чи дідів, а про людей, які жили невідомо коли та не мають до нас жодного стосунку.

Саме тому третю дію чекаєш з гострою цікавістю й острахом: чи режисер зуміє перескочити цю прірву часу?

І ось вона починається. Ми бачимо тих самих артистів. Герої не подорослішали протягом попередніх двох годин. І здається, що саме в їхній молодості близький провал вистави.

Але раптом звертає на себе увагу одна деталь. Щойно, годину тому, в другій дії, Леонідик повернувся з війни з протезом — замість руки з рукава стирчала чорна рукавичка. Тепер, у третій дії, — знову жива рука. Це помічаєш не одразу. А коли звертаєш увагу, починаєш розуміти, що відбулося: ці люди вже не тут і не з нами, а десь на небесах, де Бог, очевидно, повертає все втрачене — і любов, і руки та ноги, і молодість.

Цей дотепний і простий хід рятує нас від розчарування. Все без обману — адже спектакль справді про неіснуюче покоління.

Найдивовижніше, що сучасні старшокласники дивляться виставу з неабияким зацікавленням.

Зараз ви читаєте новину «Київський ТЮГ поставив радянське ретро». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1376
Голосування Хто нині найкращий футбольний тренер світу?
  • 1) Хосеп Гвардіола
  • 2) Юрген Клопп
  • 3) Максиміліано Аллегрі
  • 4) Дієго Сімеоне
  • 5) Дідьє Дешам
Переглянути
Погода