— Наше життя складається з гівна та золота, — каже київський художник 42-річний Ілля Чичкан. 4 червня в столичному "Шоколадному будинку" відкрилася його виставка "DER"MO & ZOLOTO".
10 картин із зображенням індійських жінок і дітей намалював у Індії за чотири місяці.
— Уперше поїхав до Індії шість чи вісім років тому. Одразу зрозумів, що це моя країна — мабуть, у минулому житті був індусом. Вони легко ставляться до життя, так як було раніше в Радянському Союзі. У них немає корупції, вони легко знайомляться й одразу ж довіряють людям. Разом із Машою (Маша Шубіна, дружина. — "ГПУ") винаймали будиночок на узбережжі в місті Гоа. Пляжем ходили жебраки, продавали горішки й просили милостиню. Вони яскраво одягаються. За 50 рупій дозволяли себе фотографувати. Картини малював із фотографій. Коли писав обличчя, у фарбу додавав трохи золотої пудри. На полотні здається, що їхні обличчя переливаються. Це близько до правди, адже всі індуси мастять свої обличчя золотою пудрою.
Каже, всі картини були продані ще перед поїздкою.
— Знайомі меценати дізналися, що їду в Індію, і викупили роботи наперед. З їхнього боку не було жодної диктатури, вони дали мені повну свободу.
Усі полотна стоять на двох мішках із коров"ячими кізяками.
— Після Венеції "Шоколадний будинок" у Києві — друге місце, де мені дуже приємно працювати. Але тут не можна забивати цвяхів, щоб повісити картини. Тому поставив їх на мішки з кізяками. На кожному написав "DER"MO & ZOLOTO". Думаю, так виставка виглядатиме ще органічніше.
Посеред зали стоять сім кліток зі папугами. Під ними погруддя Леніна, статуя Будди, російський імператор Олександр, зменшена копія пам"ятника Шевченку, годинник "Ролекс" і металева коробка з написом "100-відсоткове гівно художника".
Картини поставив на мішки з кізяками
— Цей експеримент дозволить визначити, на що папуги гадять найчастіше. Поки що лідирує Ленін. Можна маніпулювати: одних годувати більше або давати їм проносне. Але ми не займатимемося підтасовкою.
Три портрети бородатих жінок Чичкан намалював на коров"ячих шкурах.
— Хотів показати, що жінки втрачають зв"язок із природою. Вони роблять усі ці депіляції. Користуються бритвами та воском. Справжня жінка має про це забути. Використовував шкури, привезені з Голландії. Писав їх у Києві, але вони гарно лягли під цей проект. На шкурах хочу намалювати близько 15 робіт. Це вже буде мій наступний проект. Показуватиму його в московській галереї Марата Гельмана.
Іде до дверей. Штовхає рукою опудало черепахи, що висить на мотузці. В її живіт вмонтований екран. На ньому показують фільм, як Чичкан займається йогою на унітазі.
— Фу, какая гадость, — морщить носа жінка в чорному капелюсі. — Для мене це занадто низький рівень.
— Це нове віяння в мистецтві, — не погоджується галеристка Тетяна Миронова. — Приємно, що Ілля звернувся не до мавп (художник відомий портретами людей із мавпячими обличчями. — "ГПУ"), а до людських образів.
Ілля спускається на задній двір. Там пасеться чорно-біла корова Ганді. Хоче з нею сфотографуватися, але вона відвертається.
— Взяли її напрокат в одного фермера. Близько підходити боюся, а то ще бодне. Будемо вчити її йоги, щоб стала схожою на священну індійську корову. Доїть її Маша.
3 
1
Коментарі