Двоє українців отримали найвищу нагороду російської кіноакадемії "Золотий орел". Роль Богдана Ступки у фільмі "Тарас Бульба" російські експерти визнали найкращою за 2009 рік. А художник стрічки 57-річний Сергій Якутович став кращим художником-постановником. На нагородженні у Москві він не був.
— Це дуже вагома премія, — каже Сергій Якутович. — Радий, що Богдан Сильвестрович (актор Богдан Ступка. — "ГПУ") запросив мене на цей фільм. Бути в тіні слави Ступки непогано. Я все витримав, бо під час роботи над цим фільмом помирала дружина. Я все довів до кінця і ні з ким не посварився. За 10 років зробив 10 фільмів. Перший — "Молитва за гетьмана Мазепу", останній — "Тарас Бульба". Це ідеологічно протилежні стрічки, але я пишаюся обома.
Чому вас запросив Богдан Ступка, а не режисер "Тараса Бульби" Володимир Бортко?
— Бортко просто не знав, хто я. Режисери Віктор Гресь, Єжи Гофман пропонували бути художником їхніх тарасів бульб, які планували знімати. Але відтоді пройшло 10 років. Я весь час обдумував цю тему, тому і до "Мазепи" Юрія Іллєнка, і до "Тараса Бульби" Володимира Бортка був готовий.
Як склалися стосунки з Володимиром Бортком?
— Під час зйомок "Тараса Бульби" була чітка професійна ієрархія, бо у фільм вклали великі гроші. Мій темперамент трохи заважав — я намагався підказувати, придумував ідеї. Бортко сказав: "Сережа, ты очень хороший художник, а я неплохой кинорежиссер. Вот когда ты будешь неплохим кинорежиссером, снимай себе свое кино". Я замовк на три місяці, не спав ночами.
Юрій Іллєнко, з яким я робив "Молитву за гетьмана Мазепу", о восьмій ранку вже чекав на мене. Казав: "Знаєш, я цілу ніч не спав, а все думав, думав…". Я кажу: "Я теж всю ніч не спав". І тут починався обмін. А в "Тарасі Бульбі" ти перетягнув віз на 25 метрів, щоб потрапляв в камеру, і все. Якось до мене прийшли Ігор Петренко і Володимир Вдовиченко (виконавці головних ролей. — "ГПУ"). Вони були пішли з фільму, сказали, що більше не знімаються і взагалі це повна лажа і халтура. Кажуть: "Давайте поговоримо, бо з режисером не маємо контакту". Ми поспілкувалися. Наступного дня режисер мені говорить: "Ты что, мне группу разваливаешь?". Кажу: "Та ні, поговорили спокійно, по-батьківськи. Розібралися, кого вони грають, що це за персонажі".
Показує ескізи до фільму.
— Це вулиця, де живе панночка. Бортко сказав, щоб навіть калюжі такі зробили, як на моїх ескізах. А це — головні герої у костюмах. Михайло Боярський роль собі за костюмом взяв, потім для нього її дописали.
Готовий фільм вас не розчарував?
— Ми з Бортком писали сценарій тут, у майстерні. Три доби тут провели. Я навіть плакав від кайфу. Але в кіно завжди настає розчарування. Коли все закінчується, режисер зачиняється в монтажній кімнаті. Це найстрашніше. Ти не знаєш, що він зробить з твоєю роботою, з грою акторів. Коли ми зустрілися на прем"єрі, я сказав: "Я тебе можу привітати. Все, що ти хотів, ти зробив". Україні треба було хитро зробити — купити цей фільм. Хай би Ступка і його син Остап помирали не за російську землю, а за руську. В нас раз на три роки знімається одне кіно, і то про Голодомор. Добре, але хай би було гарно зроблено. А воно все гірше й гірше.
Недавно прихворів, три з половиною місяці не міг рухатися
Сергій Якутович готує з письменником Лесем Подерв"янським фільм.
— Моя проблема, що не знаю сучасності. Для мене історичне минуле ближче, ніж теперішній час. Тому з Подерв"янським мені складно. Це буде провокативний фільм, називатиметься "Галя Балувана". Це стрічка про дівчину, яка емігрує до Америки. Ще з Богданом Ступкою робимо виставу "Урус-шайтан". Знову про козаків.
Нещодавно ви повернулися з Донецька. Що там робите?
— На старості років став художником донецького театру. Приїжджав у Донецьк перший раз. Таке враження, що повернувся із "совка". Хоч театр хороший, і гроші на нього Рінат Ахметов дає. Я дожив до такого стану, коли вже все байдуже. Гуляю в останній раз. Недавно прихворів, три з половиною місяці не міг рухатися. Коли встав, подумав, що я буду берегтися? Граю, доки не впаду.
4 
1
Коментарі