— В Україні цензура вже давно канула в Лету і ми не хочемо, щоб вона відродилася, — каже депутат-"нунсівець" 40-річний Олесь Доній.
20 липня у мистецькому дворику біля столичного готелю "Дніпро" він проводить акцію "Митці проти цензури".
Збирається півсотні людей. Брати Віталій і Дмитро Капранови, 43 роки, скидають сорочки, одягають зелені футболки. Спереду — напис "Ми проти цензури", ззаду — "Заборонено забороняти" і перекреслений знак "стоп". Те саме роблять й інші учасники акції — поет Сергій Пантюк, прозаїк Андрій Кокотюха, художник Анатоль Федірко. Музикант Єдуард Драч вішає футболку на плечі, а режисер Сергій Архипчук пов"язує на голові.
Лідер гурту "Топоркестра" Сергій Топор бере до рук баян, починає співати пісню "Чоботи з бугая". Дмитро Капранов у такт музиці тарабанить в"язкою ключів.
— Раніше цензура існувала у засобах масової інформації партійного спрямування. Ми, слава Богу, у таких не працювали, — говорить він. — Зараз в Україні існує самоцензура — люди звикли себе обмежувати у висловленнях, поглядах та світогляді. Видали книжку "Розмір має значення". На ній зображена дуже красива оголена дівчина, яка сидить перед дзеркалом. На ці видання ми наклеювали наліпки з написом "цензура". Наклеїв таку наліпку дівчині на попу, і книжка одразу стала дитячою. Це була максимальна самоцензура, яку ми застосували до себе.
Наручниками із секс-шопу приковує до себе брата Віталія. Разом читають уривок із книжки "Приворотне зілля" про комсорга, який залицявся до одружених жінок.
— Важко управляти мікрофоном, коли руки у наручниках. Можемо потренуватися, як будемо жити під час цензури. У нас з братом з"явилося третє "я". Його звати Тарас Шевченко-Задунайський. За ним ми будемо ховатися від цензури. Зараз прочитаю вірш, який він написав. "Можна, я з тобою поруч сяду і наллю у келихи вино, це у підарасів щастя ззаду, а у нас — попереду воно".
Глядачі сміються та аплодують. На сцену виходить Сергій Пантюк, 44 роки. Тримає поперед себе руки у наручниках.
— Та розірви ти ті кайдани, — кричить чоловік із зали.
Пантюк відмовляється, голосно читає свій вірш "Жидівський гармидер".
— У радянські часи, коли виходили мої перші книжки, видавці часто змінювали чи викидали слова із поезій без мого відома. Найчастіше викидали ненормативну лексику. Раз слово "хуй" замінили на слово "чмо". Кілька років тому в моїй збірці "Вибране" хотіли замінити прикметник "жидівський". Я не погодився. Бо вважаю це слово народним. Але згодом це стало приводом для спекулювання. Мені кілька разів казали, що я антисеміт.
2 
1
Коментарі