"Спустився на третій поверх на консультацію. Лікар, жінка вже в літах, каже: "А я вас дивлюся в театрі з самого початку", — й виписала по блату ліки".
З актором Володимиром Абазопулом, 58 років, розмовляємо у відділенні нейрохірургії столичної клініки "Феофанія". Після онкологічної операції на горлі він приймає хіміотерапію. Шість років тому майже втратив голос. Продовжує працювати в театрі ім. Франка, куди прийшов 1977-го.
— Із моєю хворобою можна було б скласти руки й чекати кінця, але якось не хочеться. У театрі Франка вивісили оголошення, що терміново потрібні гроші на купівлю за кордоном голосового апарата. Актори проявили солідарність, зібрали десь тисячу доларів. Перевели їх у США режисеру Ігореві Афанасьєву, який ставив у нас "Едіт Піаф. Життя в кредит". Разом із жіночкою, в якої я жив на гастролях, Ігор купив апарат і передав сюди літаком. Через пару днів у компанії "Бенюк і Хостікоєв" я вже грав у спектаклі "Про мишей і людей". Лише додали кілька штрихів до образу. Начебто мого героя-негра намагалися лінчувати, в останню секунду він зірвався з петлі й ушкодив горло.
У театрі грає у восьми виставах ролі майже без слів.
— У "Легенді про Фауста" виїжджаю на сцену на справжньому коні, граю мовчазний дух полководця Македонського. А в "Ромео і Джульєтті" — батька Ромео, якого втілює мій син по черзі ще з одним хлопцем. У цій ролі переробили трошки текст, і всі слова дісталися матері.
Медсестра кличе хворих на обід.
— Треба в суботу тікати, — підводиться. — Театр Франка буде відзначати 90-річчя. Прийде президент Янукович, буде нагороди вручати. Я ще не знаю, чи піду.
Ще не було такого, аби 20 числа не видали зарплати
Актор каже, що в понеділок має шість пар майстер-класу з фехтування в столичній консерваторії.
— Працюю майже безплатно. Викладачі вокалістам говорять: навіщо воно вам. Не розуміють, що люди хочуть володіти професією в повному обсязі. В оперу часто запрошують іноземних режисерів, які від артистів вимагають не тільки співу, а й руху на сцені. У Поплавського в університеті культури викладаю. Взяв акомпаніатора — дівчинку, колишню ученицю з консерваторії, грає на фортепіано. Поки мене нема, вона веде заняття — знає всі вправи з шаблею. Поплавському треба віддати належне: ще не було такого, аби 20 числа викладачам не видали зарплати.
Режисер Микола Мащенко запросив вас у фільм "Богдан Зіновій Хмельницький", бо ви гарно фехтуєте й гарцюєте на коні?
— Він і не знав про ці мої таланти. Микола Павлович був на виставі "Кар"єра Артура Уї". Я в антракті вийшов у буфет. Він мені: "Привіт, зайдеш до мене завтра", — наче ми сто років знайомі. Спочатку запропонував Максима Кривоноса зіграти, а потім затвердили Богданом. Мащенку мої очі сподобалися, він вибирає акторів із виразним поглядом. В театрі за спиною шепталися: "Та що ж це таке діється? Нашого Богдана спочатку зіграв москаль Мартинов, а зараз — грек Абазопуло". Радили взяти іншого актора, але Мащенку неможливо щось нав"язати.
Під час зйомок Володимир Абазопуло отримав травму. Від різкого руху коня штир, упаяний у сідло, ввійшов йому в живіт. Із внутрішнім крововиливом потрапив на два тижні до лікарні. Каже, ніхто, крім другого режисера, про цей випадок не знав.
Яка різниця між акторами вашого покоління й молодими?
— У наш час теж були озвучки фільмів, реклама, халтури. Але домом по-справжньому був тільки театр. Я грав по 33 вистави на місяць, виконували небезпечні трюки. У Москві під час гастролей питали: це актори чи циркачі. Нещодавно зайшла мова поновити "Енеїду" з молодими. Але подумали, що по-новому цей спектакль ставити просто нема з ким.
Богдан Ступка хороший художній керівник театру?
— Ми багато років жили під крилом Сергія Данченка. Він зумів створити колектив, атмосферу без заздрощів, інтриг. Скло у черевики в нас не підсипали. Ступка вихований у цих традиціях і продовжує їх. Взяти нового худрука з вулиці — почне ламати старі устої. Актори народ такий, що не любе ламатися.
3 
35413
Коментарі