Четвер, 14 серпня 2008 15:20

Актор кінного театру повинен уміти падати

"Наших коней знімав польський режисер Єжи Гофман у фільмі "Вогнем і мечем" і російський Володимир Бортко у "Тарас Бульба", —  гладить по загривку коня на кличку Гуцулка Олександр Матяш, 61 рік, головний режисер театру "Запорізькі козаки".

Цей кінний театр —  єдиний в Україні. Існує 16 років на острові Хортиця у Запоріжжі. У ньому майже 50 коней: українські та російські верхові, напівкровки арабки, орловські й азіати.

— Переважно це коні, які відробили свій вік у великому кінному спорті, —  пояснює Матяш. — Зазвичай їх здають на м"ясо. А в нас вони працюють ще 8–10 років. Хоронимо їх на спеціальному цвинтарі. Найстарший наш орловський рисак — Гарбуз, має 22 роки.

Ціна найдешевшого в театрі коня — $1000. Елітні верхові коні, які належать до п"ятірки кращих в Україні, коштують понад $25–30 тис.

— Коні, як і люди, —  продовжує Олександр Матяш, —  за темпераментом бувають сангвініками, меланхоліками, холериками та флегматиками. Вони чують —  боїться їх людина чи ні. Деколи коня, який уже працював у спорті, треба готувати до трюку тиждень. А є такі, що ніде не працювали, однак, за дві репетиції виконують найскладніші завдання. Але повторювати і напрацьовувати трюки козаки мусять з ними щодня.

А як довго трюкач має вчитися управляти конем?

—  Під час трюку наїзник знає, що кінь не зійде зі стежки, не відійде в сторону, не притисне до стіни. Він буде йти точно, як його навчили. Тому головне для наїзника —  це кураж. Кінь мчить зі швидкістю 40–50 кілометрів за годину. В цей час треба зіскочити з нього, відштовхнутися від землі і знову сісти в сідло. Буває, вершник скаче в повний дух і під час трюку ледь встигає сховатися під коня. Або на повному скаку падає. Хоч ми і вчимо, як правильно групуватися, та без травм не обходиться. Таку відчайдушність витримують не всі. Багацько хлопців приходять спробувати себе. Лишаються ті, хто любить коней, не боїться падати. Ну, і не бридиться запаху кінського поту, —  усміхається Матяш.

Які сюжети у ваших виставах?

—  Монологи й діалоги беремо із творів Дмитра Яворницького, Миколи Гоголя, Михайла Старицького. В етнографічних працях відшукуємо старовинні ігрища, а потім намагаємося достовірно відтворити. Наші козаки танцюють бойового гопака. У нас навіть костюми —  точні копії одягу XVII століття. Навіть взимку хлопці працюють у сорочках і шароварах.

Кінний театр "Запорізькі козаки" неодноразово вигравав лицарські турніри в Німеччині та Швеції.

—  Тамтешні учасники герців сумлінні та пригладжені. Їхні улани красиво одягнені, а коні нагодовані, як у ресторані, —  посміхається Матяш. —  Коли ж бачать, як лихо вискакуємо з диким свистом, у клубах пилюки, від захвату захлинаються, бо не вміють так. Не дай Бог у них хтось впаде! Зате ми подати дівчині хусточку списом, чесно кажу, —  не вміємо.

Кінь, за словами Матяша, не запам"ятовує слів та імен, зате має хорошу пам"ять на ситуації, події та чудовий нюх.

—  Чує в декілька разів краще за собак, а свій дім знаходить за багато кілометрів навіть у завірюху. Випускаємо коней бігати Хортицею. Рівно о першій дня вони мчать на обід. Обов"язково в табуні є вожак, зазвичай —  кобила. Більшість жеребців у нас кастровані. Бо для жеребця кобила —  дєвочка! Заради неї вони в кров розбивають один одного, травмуються, а нам вони для роботи потрібні. Кастровані коні темпераменту та характеру не гублять.

Під час гастролей коней транспортують у коневозі —  машина зі стійлами та вікнами. Кожні три години роблять зупинку.

Зараз ви читаєте новину «Актор кінного театру повинен уміти падати». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода