11 звільнених міст Луганщини і Донеччини відвідали учасники фестивалю "Із країни в Україну". У листопаді він пройшов на Донбасі вчетверте
– Паспорти у всіх із собою? У кого нема – на вихід, – о 20.50 до автобуса заходить організатор фестивалю "Із країни в Україну" Денис Блощинський. Троє пасажирів сунуть до дверей повз чохли з музичними інструментами. До решти приєднаються вже за Києвом, на машинах. Цілу ніч їдуть до Волновахи на Донеччині. О сьомій автобус зупиняється на блок-пості. Військові просять чоловіків вийти з паспортами. Перевіряють їх кілька хвилин. За ранок трапляються ще три блокпости. Близько 11-ї автобус паркується перед будинком культури у Волновасі. Поруч – пам'ятник радянському солдату з синьо-жовтим прапором на плечах.
– С одной стороны – поляки, с другой стороны – хохлы. И что же нам, бедным, делать? – троє хлопців років 16 ідуть до вбиральні після лекції про Князівство литовське. У холі пахне солодкою випічкою – для булок-жайворонків привезли з Києва тісто й електропічку. Майстри навчають ткацтва, різьби, роботи із гончарним колом. Між публікою ходять озброєні військові. Неподалік від виходу 50-річна Тетяна Лобода грає на кобзі.
– Мы интересуемся, конечно, украинской культурой, но мало знаем, – купує в неї диск Наталія Іванівна, директорка школи села Октябрське. – Хотелось бы узнать больше. Очень интересно было посмотреть на настоящего музыканта с бандурой.
– Тільки це не бандура, а кобза, – поправляє її Тетяна Лобода. – Бачите, я струни притискаю на грифі. Тут їх менше, ніж у бандури.
Пам'ятник Леніну правою рукою вказує на площу, де ввечері встановлюють сцену. Обладнання привезли фурою з Києва.
– Спить "Шахтар" і спить "Динамо", "Металург" і "Металіст", "Чорноморець" плава з нами і літа "Зоря" до зір. Тільки Вова спать не може – попід вікнами його злі бандери ніч тривожать і кричать "Хело! Хело!" – співає солістка гурту "Телері" 34-річна Леся Рой у пухнастій шапці з котячими вухами. – Зранку їдемо на одну базу до військових, тоді на іншу, потім – вечірній концерт, десь переночували і зранку знову, – розповідає співачка після виступу. – Ніколи політикою не цікавилася. Пісні у нас були про мавок, потерчат, чугайстрів. На Майдані все в голові перекинулося і написали "гімн тітушок". За годину зняли кліп. Він набрав 300 тисяч переглядів. Посміятися з ворога потрібно, він тоді не буде таким страшним. Виявилося, що наше погане око працює. Заспівали "гімн тітушок" – прибрали антимайдан, про Януковича – він зник, про Азарова й інших поганців – теж порозбігалися. Тепер співаємо про Путіна. Раз виступали перед "Беркутами", що підтримали АТО. Всі сприймали нормально, а один вискочив: "Що ви співаєте про того Путіна, ви його хоч бачили? Що він вам зробив?" Але його ж товариші так на нього глянули, що десь випарувався. На передову їхати не страшно. Страшніше, коли сидиш удома, а твої друзі – там.
Праворуч від сцени у казані варять збитень – напій із трав, спецій і меду. Пахне димом і прянощами. Поруч роздають книжки – по одній в руки. Старшокласник із дредами не може вибрати між повістю Валентина Терлецького "Рок-н-рол, стакан, кохання" і збіркою віршів Юрка Позаяка. Волонтерка пропонує йому обидві.
– Это то, что надо: "Але щовечора я п'яний сміюсь в харчевні на весь рот, веселий, гарний, дерев'яний Країни дурнів патріот", – читає вірш Позаяка "Тридцятилітній Буратіно".
Хлопчик років 10 перегортає дорослі книжки, питає про кожну. Кілька разів відходить і підходить. Врешті бере чорно-білу "Донбасс любит свою Украину, Украина любит свой Донбасс", питає: "Можна?", – притискає до себе й іде до сцени.
Довкола натовпу перед сценою стоять півтора десятка бійців з автоматами. Один із них танцює рок-н-рол із жінкою в рожевому пуховику. Зброю не лишає.
– Треба раніше було приїжджати, – видихає після танцю Іванна. – Півроку тому. Це дуже б змінило настрій людей. Потрібна пропаганда України. Тут же взагалі нічого не було. Телевізор – тільки російські канали.
– Это первый такой нормальный концерт лет за пять, – каже 20-річний Євген. З гуртом однолітків увесь вечір стоять біля поржавілих жовто-блакитних стендів про місто, його визволителів, локомотивне і вагонне депо. На центральному – герб із чайкою й напис "1881. Волноваха". – Работа, учеба – не было возможности уехать. У нас же в самой Волновахе боевых действий не велось.
Я хочу сейчас признаться вам в своем диагнозе, – каже Денис Блощинський у мікрофон і починає співати. На приспіві "Ведь мой диагноз – рождён в Украине" хлопець біля сцени піднімає розкритий на першій сторінці паспорт і тримає до кінця пісні. На завершення концерту всі разом із глядачами співають гімн а капела.
До Маріуполя фестивальний автобус прибуває після півночі. Перед містом великий блок-пост. На дорозі чотириметрові тетраподи – бетонні фігури, якими захищають узбережжя від хвиль. У центрі Маріуполя встановили такі ж, тільки розмальовані. Ночувати зупиняються у готелі "Турист", по троє в номері. Зранку частина музикантів і майстрів їдуть у село неподалік до бійців 3-го танкового батальйону. Дорогою продовжують плести браслети з жовтих і синіх стрічок.
На галявині між дорогою і зораним полем бійці розкладають колоди. Електрику тягнуть від сільського клубу за 50 м. У ньому зараз розташувалися солдати. Дівчата роздають сувеніри, танкісти просяться сфотографуватися разом. Приносять сіру кицьку Ніку і чорне цуценя Ірину. У пса на нашийнику синьо-жовте сердечко з фетру, такі ж приколоті в кількох бійців. Багато мають на камуфляжі та зброї жовто-сині браслети.
– Був собі козак, – розповідає казку про відьму Сашко Лірник. – Так, хто в нас буде козаком? Давай ти! – витягує одного з бійців на сцену.
Дівчину солдати відмовляються грати, тоді кличе на цю роль одну з волонтерок.
– І почали вони жити разом, кохатися. Давайте, кохайтеся, – каже Лірник акторам.
– А можна я замість нього? – вигукують у цей момент одразу кілька глядачів.
Потім кобзарка і бандурист виконують старовинні мелодії.
Після концерту танкісти частують гостей супом із макаронами, печенею з тушонкою, чаєм. Гості їдять з пластикового посуду, бійці – з персональних казанків.
– Концерт супер! Усе так близько – актори і глядачі, – 29-річний Володимир Лисаченко поправляє на плечі автомат. До мобілізації працював учителем історії і військової підготовки в столичному ліцеї. – У військкомат пішов наприкінці квітня. Бо вчитель, який розповідає дітям, як потрібно любити батьківщину, і не робить цього на ділі – то не вчитель.
У Маріуполі на великій площі перед сценою зо три сотні людей. До десятка – з українськими прапорами. Під пісню "Рок‑н-рол для черепах" гурту "От вінта" беруть один одного за талію в довгий ланцюжок. Після концерту до співаків підходять кілька місцевих – вибачаються, що було мало людей.
— Нічого, це як секс – якщо вже почали, то важко зупинитися, – відповідає 42-річний лідер гурту Юрій Журавель. – Сьогодні в "Азові" були. Відчули, що виступаємо перед справжніми придурками, такими самими, як ми самі. Народ – голодний на позитив. Вони так слемували, що комбату розбили брову. А він продовжував гоцати. Відривалися, як дикі. Приємно, що в Маріуполі достатньо патріотів, які в будь-якому випадку його відстоять.
У Дружківці зібралося багато бухарів, були претензії: "Чего вы сюда привалили, бандерва? Валите домой". Хотілося сказати: ми-то поїдемо, а ви сидітимете в своїй срані, продовжуватимете слухати шансон. Але треба показувати, що, крім культури, яка грає з кожного утюга і радіо, є ще інша – рокерська, андеграундна. Вона звучить непогано українською мовою і запалює. Її розуміють у будь-яких куточках України. Тут люди голодні, їм такого не вистачає. На заході України відбувається багато фестивалів, де наші виконавці змішуються з представниками року Польщі, Чехії, Литви. А тут цього зовсім немає. Відчувається, що ця територія ізольована, і тому тут така жопа.
— Цей прапор подарували хлопці з "Азова". А це – трофейний, привезений із Севастополя, – каже місцева волонтерка Христина про українські прапори у себе і подруги на плечах. – Про концерт дізналися зі спільноти "ВКонтакте". Я вибачаюся, я українською не дуже. Мы в трех поколениях сегодня были на этом фестивале. Мама у нас – из Омска. Я полгода назад уехала из Севастополя к родителям сюда. В рідне місто. Там де воля є, моя українська воля. Ми українською стали розмовляти принципово. Щоб вони не казали, що тут тільки російськомовні.
Денис Блощинський розливає шампанське "Крим", поки розбирають сцену.
– Дякую всім, ми закриваємо цей сезон.
Наступну ніч проведуть у дорозі.
До другого міста доїхали чотири україномовні книжки
Денис Блощинський, 35 років, організатор фестивалю "Із країни в Україну", лідер групи "Неспроста":
– Не люблю ні вишиватників, ні ватників. Не виношу впертості, яка не базується на власних принципах. Це заскорузлий наслідок штампів та обмежень. Тому переходжу на російську з тими, хто за українською не бачить інших культур. І навпаки – говорю виключно українською, коли, крім російського, не визнають нічого. Культура насамперед розширює наші внутрішні горизонти, виставляє планку, змінює цілі.
У нас є легка музика у форматі гурту "Нумер 482". "Телері" – злободенна, із саркастичними текстами. Музика "Неспроста" – пакує сенси. "От вінта" – розважає, але при цьому переводить людину на українські рейки. Під різними соусами ми говоримо актуально, традиційно, весело – російською й українською. Відмовив деяким популярним виконавцям, які дуже хотіли. Не брав тих, хто хотів попіаритися чи занадто агресивно ідеологічний. Від глядачів дісталося майже всім, кожному за своє. "Телері" – за "Путін, хело!" У Слов'янську на гурт "От вінта" кидалися з факами, там було кілька активних цінителів ДНР. У Дружківці, коли співали "Рожден в Украине", нас посилали в певні місця. Але до бійки не дійшло ні разу.
У перші міста дуже боялися привозити багато активно українського. Могли сприйняти це як насильницьку українізацію. Тому брали половину російськомовного матеріалу, решту – україномовного. Книжки теж відбирали порівну. Але побачили, як реагує народ. До другого міста доїхало чотири україномовні книжки, а решту розібрали у першому ж. Ми зрозуміли, що треба змінювати градус. Наступного разу привезли значно більше українського. Розробили чотири брошури: "Украина любит свой Донбасс", "Фейк", "Історія України" і "Развенчание стереотипов: 15 ответов на вопросы ватников". Залучили бойовий гопак. В останню поїздку взяли лекторів, у нас з'явився освітній блок. Ми привезли Україну актуальну, Україну традиційну. Навесні хочеться привезти ще Україну майбутнього: стартапи, ІТ, смартфони і планшети, які випускають у нас, якісь технологічні штуки.
3 
1
Коментарі