Торік 60 відсотків українців не прочитали жодної книжки. Такі дані опитування Київського міжнародного інституту соціології. Про читання та книговидання в Україні ділиться міркуваннями співвласник київського видавництва "Наш формат" Антон МАРТИНОВ, 30 років
Книжка втрачає популярність в усьому світі. Це не суто український феномен. Розваг стало більше, ніж будь-коли в історії людства. Темп життя пришвидшується. Залишається менше часу на саморозвиток і відпочинок.
На Заході статистика не така сумна. У Польщі книжку до рук беруть понад 50 відсотків громадян. Але загальна тенденція подібна, всі опитування показують зменшення кількості читачів. У Німеччині мінус сім мільйонів за останні п'ять років.
Та в цьому немає катастрофи. Чи читають люди менше взагалі? Напевно, що ні. Змінили формат, платформи, контент. Інша річ, чи може навчити пост у Facebook чомусь ґрунтовному? Маю сумнів.
Ми, видавці, конкуруємо за час, що людина проводить у розвагах і розвитку. Наші глобальні суперники – соцмережі.
Аби чогось досягнути, треба щось у себе вкласти. Наприклад, роботу касира в супермаркеті майже скрізь скоро автоматизують. У США цей процес уже почався. У їхній економіці більшає професій, що потребують вищої компетенції. Тому запит на інформацію сталий.
Книжки – це фундамент освіти й науки. Хайп (інтенсивна реклама, інтерес, галас довкола чогось. – Країна) минущий. А є стрижневі речі, без яких не було б навіть хайпу, бо забракло б інтелекту.
2024 року Ілон Маск хоче полетіти на Марс. Навряд чи потрібні для цього знання його команда брала з соцмереж. Вони – непогане явище. Треба лише налаштувати персональний інформаційний фільтр. Щоб розібратися, як поводитися з безмежною кількістю інформації, бажано читати фундаментальніші праці. Художню літературу – щоб розвивати уяву. Нон-фікшн (документальна проза, твори, засновані на реальних подіях. – Країна) – щоб не наступати на ті самі граблі. Дізнатися, як інші люди вже через це пройшли.
Наш рівень економіки й політичної свідомості – це не проблема виключно керівників країни й парламенту. Є серйозний інтелектуальний розрив населення. Мозок – як мускулатура – качається, коли тренуєшся. Йому потрібні знання.
Якщо країна має багато розумних людей, вони роблять бізнес, конкурують, створюють додану вартість. Для цього треба знати трохи більше, ніж твій конкурент. А щоб бути в тонусі, треба читати. Здобувати базові знання. Відрізняти зерно від полови.
Зараз модне слово "лонгрід". Раніше це був звичайний розворот у газеті. Ніхто не надавав цьому значення. А тепер вважають досягненням, коли ви прочитали текст такого обсягу.
З іншого боку, є проблема самої книжки. Вона не встигає за змінами. Цілі пласти літератури вимирають. Як-от словники й путівники. Незручно, непрактично, неефективно. Реальність змінюється так швидко, що паперова книжка не може вчасно це відображати й забезпечувати потреби.
79 відсотків учасників соцопитування зазначають, що хотіли би відвідувати культурні заходи й читати книжки, але не мають часу або грошей. Та коли в людини прориває трубу, вона знаходить час і гроші, щоб полагодити. Пріоритети та вміння правильно їх розставляти – оце проблема.
Та ми на правдивому шляху. В останні роки держава робить правильні кроки. Зокрема, створили Інститут книги та змінили підхід до формування бібліотечної закупівлі. Експерти відкритим голосуванням обирають книжки. Видавці не можуть впливати. Раніше це була незрозуміла, закрита процедура.
Із 2015-го видавці мають нульовий податок на додану вартість. І на паперові, й на електронні книжки. Становив 20 відсотків ціни книжки. Нині ці гроші залишаються на розвиток видавництв.
Ринок останні кілька років розвивається. Головний показник – зміна асортименту книгарень. Зайдіть у будь-яку. Кількість українських зросла втроє – до 60 відсотків. Це прогрес, але ми здатні на більше.
Ми досі конкуруємо з російською книжкою. Росіяни мають більший ринок, більший сукупний тираж і, відповідно, меншу собівартість примірника. Постачають великий обсяг видань – вибивають наш ринок.
Багато українців не бачать небезпеки в підтримці такої продукції грошима: "какая разница". А така, що завтра не матимете вибору літератури за більш-менш доступною ціною. В асортименті, що вас влаштує.
Але це не єдина проблема. Треба вивчати попит. Інакше завжди створюватимете нікому не потрібний продукт. Найбільша хиба галузі – кадри. По-перше – через низькі зарплати. Друге – освіта не відповідає запитам. Немає спеціалістів із маркетингу. Випускники вузів практично нічого не вміють. Тож ми не можемо адекватно просувати свої книжки.
Маю статистику по видавництву "Наш формат". У межах усього українського ринку немає інформації, що читають українці. Як і статистики про продажі. Книжкова палата підраховує видані примірники. Хоча і там бардак. За минулий рік загубили чверть даних по нашому видавництву. Визначили загальний наклад 300 тисяч замість 400.
Наш портфель на 80–85 відсотків складається з нехудожньої літератури. Найпопулярніші книжки – "Витончене мистецтво забивати на все" Марка Менсона, "Навчитися вчитися. Як запустити свій мозок на повну" Барбари Оклі, "Моє життя та робота" Генрі Форда, "Чому нації занепадають" Дарона Аджемоґлу і Джеймса Робінсона, "Атлант розправив плечі" Айн Ренд.
В Україні бестселер – це 10 тисяч копій. 10 наших книжок перетнули цю позначку за минулий рік. Працюємо з розумною аудиторією. Вона має запит розвиватися – ми видаємо книжки, що цьому сприяють.
У світі нон-фікшн – один із провідних літературних напрямів. Люди намагаються тримати руку на пульсі прогресу. І ми в тренді. Нон-фікшн – це досвід, що беремо із Заходу. Наша мета – виховати на цій літературі українських авторів, які писатимуть не гірше і навіть краще. Років за 10 зможемо продавати на Захід своє.
Раніше ми випускали електронну книжку на чотири місяці пізніше. Давали фору паперовій. Тепер виходитимуть паралельно. У нас є мобільний застосунок в App Store і Google Play. Там можна буде читати всі наші книжки.
Додаємо аудіо. Завдяки таким форматам залучаємо нову аудиторію. Крім того, це один із методів конкуренції з соцмережами. Та в Україні цього майже ніхто не практикує. Дорого, а ринку збуту поки що немає. Вільних ресурсів у видавців – теж.
Цьогоріч Україна вперше відкрила стенд на Лондонському й Болонському книжкових ярмарках. Ключове завдання на таких заходах – познайомитися з видавцями, підкріпити контакти. Розказувати, що ми існуємо.
На цьогорічних ярмарках говорили, як зростає попит на аудіокнижки. Ринок електронних видань почав стагнувати – відвоювали свою частку й зупинилися. А ринок друкованої книжки припинив падіння. Він катастрофічно зменшувався 5–10 років. Тому між ними приблизно паритет. В Україні так само, просто у нас електронні книжки в піратському вигляді, а на Заході – цивілізовано.
У книгодрукуванні ми намагаємося зменшити діру, що розділяє нас із Європою не одне десятиліття. Спочатку треба дорости хоча б до рівня середньостатистичного східноєвропейського ринку і стабілізуватися на ньому. Далі головний чинник розвитку – більша купівельна спроможність.
Дорівнятися до Німеччини, Великої Британії, Франції неможливо навіть за 15 років. Подібний ринок – Польща. Ми відстаємо від неї на 7–10 років.
Ситуація залежатиме і від видавництв, і від вибору українців: читати чи не читати та якою мовою. Важлива підтримка держави в популяризації читання. Вона має ресурси і статус незалежного учасника. Ми комерційні гравці, тому часто не можемо одне одного правильно розсудити. А держава – рефері, задає правила гри і стежить за їх дотриманням. За останні роки є прогрес.
Технології стрімко розвиваються. Тому книжка змінюється. Але вона існуватиме. Онлайн-продажі зростатимуть, електронні видання ставатимуть цивілізованішими, легальнішими. Зі збільшенням платоспроможності українець не матиме мотиву десь шаритися по форумах і торентах, щоб зекономити.
Ринок продовжить українізуватися. Частка україномовних видань збільшуватиметься на 3–5 відсотків щороку. А от відсоток читачів паперової книжки – навряд чи зросте. Youtube чи аудіоформат для багатьох зручніший. Більше людей слухатимуть романи.
Зростає запит на якість книжки
– Сьогодні читач усе частіше обирає книжку за її оформленням. Звертає увагу на ілюстрації і друк, – каже Романа РОМАНИШИН, 34 роки, художниця й письменниця, співзасновниця творчої майстерні "Аґрафка". – Запит на якість зростає. Книжка – не просто, аби прочитати текст. Це предмет дизайну, артефакт.
Підняти рівень читання може позитивний вплив у сім'ї. Коли батьки читають, то й діти будуть.
У Європі ніхто не уявляє бібліотеку без проектора й мультимедійної дошки. Мають найкраще обладнання, сучасні комп'ютери. Працюють із видавцями й фестивалями. Запрошують авторів. На це влада виділяє кошти.
Соцмережі й інтернет загалом – специфіка доби. Потрібно адаптуватися до змін. Поєднувати формати традиційні та найновіші. Завдяки інтернету молодим авторам стало легше просувати творчість. Тепер не потрібно мати паперову книжку, аби стати відомим. Можна спочатку реалізуватися в мережі. Бути читаним і затребуваним.
2 
35413
Коментарі