1054 рукописи надіслали на XIX літературний конкурс "Коронація слова". Переможців назвали 6 червня
Номінація "Романи"
"Зламані сходи",
Василь Добрянський, 64 роки, селище Богородчани, Івано-Франківська область:
– 40 років тому на волинських озерах зникли троє мисливців. Син одного з них, 40-річний Юрій Холоденко, починає імпровізоване розслідування, за сюжетом. Строк давності притягнення до кримінальної відповідальності давно минув. Було вбивство чи ні – нікого не засудять. Головний герой не так хоче засадити злочинців, як прагне дізнатися правду для себе. Це не зовсім детектив. Немає типової ух-розв'язки.
Назва походить від пісні британського рок-гурту Led Zeppelin – Stairway to Heaven. Піднятися до неба й побачити, що там діється, неможливо. Бо хтось тягне тебе вниз, життєві обставини ламають. Роман не про музичний гурт чи рок-н-рольну платівку. Хоч ті музичні записи зруйнували імперію зла – СРСР. Музика прибирала зі свідомості сірість совка. Книжка і не про кондових радянських ментів, психологію яких отримали у спадок сьогоднішні правоохоронці. Це роман про любов, яка об'єднує. Веде нас до вершин, тримає разом.
Що більше буде детективів в Україні, то міцнішу матимемо культуру. Вони відображають суспільство, психологію, побут, традиції. Загальне тло національної культури формує масова.
Номінація "Пісенна лірика"
"Молитва зниклого безвісти",
Ігор Жук, 67 років, Київ:
– Є прислів'я: буде хліб – буде й пісня. Я воюю за зворотну тезу: буде пісня – буде й хліб. Буде культура – то в усьому. Й у вирощуванні хліба, й у виробництві. Культурне суспільство завжди стає багате.
Пісня "Молитва зниклого безвісти" з'явилася швидко – зачепився за перше слово й за годину підійшов до останнього. Коли боєць не знає, де він і що з ним робиться, це може бути страшніше за смерть.
Це сумний твір, зібрання трагічних історій. Про українську невеселу минувшину в мене є чимало жартівливих пісень. Колись гумор дозволяв вистояти, витримати випробування. Зараз переживаємо час, коли жарти недоречні.
Це не єдиний мій твір про війну. Після президентських виборів 2010-го народився маленький цикл із двох листів – з Італії від дружини-заробітчанки до чоловіка в Гуцулію та його відповідь. А через п'ять років мої герої знов написали два листи – на фронт і з Донбасу.
Номінація "П'єси"
"Собака",
Юрій Васюк, 42 роки, Чернігів:
– Драма для камерної сцени, з трьома персонажами. Написав п'єсу "Собака" завдяки своїй кішці. Годував її дешевими субпродуктами. А є ж господарі, які дають своїм дороге м'ясо. Так народилася п'єса про чоловіка, який зголосився бути псом у багатій родині, аби не померти з голоду. То хто насправді звір у цьому житті? Люди, які видають себе за собак, щоб вижити? Чи ті, хто ставляться до інших, як до тварин?
Я непрофесійний драматург. За фахом – кондитер. Пишу п'єси три роки, доки перебуваю у декреті по догляду за дитиною. За цей час створив понад 25 п'єс. На сценах вже йдуть чотири постановки за ними.
Павло Ар'є, 43 роки, член журі номінації "П'єси":
– Моїм фаворитом цієї "Коронації слова" була п'єса "Шахтар – чемпіон". Автор 57-річний Володимир Стенько живе у Синельниковому на Дніпропетровщині. Рік тому повернувся з Донбасу, служив у "Правому секторі". Цей твір посів третє місце за спільним рішенням журі. Я вирішив дати спеціальну нагороду. Зробимо в київському Театрі на Лівому березі читання з професійними акторами. Може, буде й повноцінна постановка.
У п'єсі Володимира Стенька нема пафосу. Є чуттєві справжні діалоги, наче диктофонний запис з окопів розшифрували. Головний герой – чоловік років 30–40. Воює проти України, але переходить на наш бік. Головне – встигнути виправити свої помилки, каже. Подібний випадок недавно обговорювали з танкісткою з Донецька (в березні начальниця штабу танкового батальйону ДНР Світлана Дрок перейшла на український бік. – Країна).
Загалом драматургічний конкурс "Коронації слова" цього року був слабкий. Скажімо, немає сенсу алегорично розповідати про соціальні проблеми суспільства, зобразивши ліс із тваринами. Такий інструмент був ефективний за радянської цензури. В наш час викликає питання щодо смаку автора.
Треба ходити на сучасні п'єси. Але якщо новинки кіно українці можуть дивитися в інтернеті на піратських сайтах, то в театр доводиться їздити до Києва, Львова, Харкова, Одеси. Не всім це доступно. "Видавництво Анетти Антоненко" має серію "Театральна колекція", в якій виходять французькі, скандинавські п'єси. Є драматургічна лінійка в Івано-франківському видавництві "Дискурс". Законодавцями моди в театрі залишаються британські автори – як ірландець Мартін Макдона. Круто пишуть про тут і зараз. Говорять на будь-які теми без табу.
Українські театри хочуть, шукають, просять нові п'єси. Ще 10 років тому потребували своєї сучасної драматургії. П'єс було багато, але неякісних. Кілька поколінь українців не отримали свого голосу в театрі, випали з контексту реальності. "Коронація слова" запровадила моду на драматургічні конкурси. У Львові з'явився "Драма.UA", у Києві – "Тиждень актуальної п'єси". Долучилися партнери з Німеччини, Британії, Франції, Польщі. Бо дефіцит якісних текстів для сцени не зник.
Номінація "Кіносценарії"
"Кияни",
Алла Мелентьєва, 51 рік, Київ:
– Я родом із Донецька, живу в Києві. Хотіла сказати щось нове про українську столицю під німецькою окупацією. Про цей трагічний час фактично немає художніх творів. В основі сценарію – історія моїх двоюрідних діда і баби. Він – колишній червоноармієць, вона – дворянка. Коли прийшли німці, вони з донькою і прийомним сином залишилися в місті. Дід був учасником підпілля. Його арештувало гестапо, але відпустили за браком доказів.
Події у сценарії відбуваються з 1939 року до середини 1950-х. Я ходила в архіви, спілкувалася з тими, хто пам'ятав той час. Розповідали, як після відступу червоних, у Києві грабували магазини. Згадую у сценарії про Сирецький концтабір, у якому вижили 28 чоловік, втечу ув'язнених, Бабин Яр. Кіносценарій має 120 сторінок. На екрані це майже 2,5 години.
Планую написати на цю тему роман – матеріалу достатньо. Вже маю дві книжки – "Девушки Достоевского" у Санкт-Петербурзі та роман про Другу світову війну "Семья Рин" у харківському видавництві "Клуб сімейного дозвілля".
Володимир ВОЙТЕНКО, 59 років, член журі номінації "Кіносценарії":
– Сценарій "Кияни" закономірно отримав першу премію. Фільм за цим матеріалом може бути подією. Будь-яке кіно резонує з часом, в якому створюється. Бачимо німецьку окупацію Києва очима тих, хто її пережив і не пережив. І це суголосно тому, що відбувається з Україною зараз. Хтось вважає, що частина країни – під окупацією, а хтось так не думає.
Кіносценарій – це творча основа фільму. Повинна мати потенціал для інтерпретацій режисера, оператора, акторів. Ця історія починається ще до війни, після Голоду. Мати привозить сина-підлітка із села до Києва. Віддає у сім'ю колишнього односельця. Він не може відмовити, але й відповідальність на себе брати за хлопця не хоче. Його друг умовляє залишити: "Я свого часу відмовився допомогти і досі нормально жити не можу, їсть сумління". Починається війна. Приходять нацисти. І цей нерідний син весь час рятує нову родину. По суті, він – герой, якого шукає українське кіно.
Серед сценаріїв цьогорічного конкурсу ще сподобався "13 січня" братів Капранових. Відзначили дипломом. Історія грає подіями в часі. Починаються з Вільнюса січня 1991-го, коли Москва намагалася воєнними методами повернути Литву, що в березні 1990 року вийшла зі складу СРСР. Кульмінацією протистояння став штурм радянськими військами Вільнюського телецентру, коли загинули 15 осіб. Головні персонажі – закохані литовка й українець. Дівчину вбивають. Він – військовий, за наказом виступає проти незалежності Литви. Вже в Україні називає доньку литовським іменем. Далі оповідь перекидається до українського Майдану.
Беру участь у "Коронації слова" буквально від зародження конкурсу. 19 років тому присилали близько 600 сценаріїв, тепер удесятеро менше. І це при тому, що вже можна говорити про українське кіно як явище.
48 фільмів зняли за книжками і сценаріями лауреатів "Коронації слова". 65 картин – у виробництві
На війні багато хороших хлопців. Але є таке, що стає соромно
Цього року на "Коронації слова" вперше вручали спецвідзнаку за найкращий твір на воєнну тематику. Переміг 44-річний Юрій Сичук із Луцька з романом "Коли варто мить зачекати".
– Дія відбувається у трьох часових проміжках, – розповідає про роман Юрій Сичук. – У 1990-х біатлоніст Орест приїжджає в Росію на змагання, відчуває наростання шовінізму. 2015-го він служить снайпером на Донбасі разом із побратимами Владом і Богданом. Третя лінія – футуристична. У 2020-х після закінчення війни. Богдан єдиний із трійці залишився живий. Намагається осмислити минуле, повернутися до мирного життя.
Почав писати роман 2016-го, як повернувся з Донбасу, де був стрільцем. Прототипами персонажів були всі, з ким служив. Один із героїв повторює слова Селінджера: "Я не люблю війну, а ще більше ненавиджу армію". На війні багато відважних, хороших хлопців. Але є таке, що стає соромно за нас. Я нічого не вигадував і не приховував. Думаєте, там не поводяться по-свинськи? І солдати, і командири. Яке ми суспільство, такі й бійці. Наприклад, якщо тут пиячать, там – так само.
До пафосу війни ставлюся негативно, бо там його немає. Є страшні умови. Але всіх об'єднує переконання, що рано чи пізно ми переможемо.
3 
35413
Коментарі