Ексклюзиви
Четвер, 31 травня 2018 09:16

У фільмі воскресає не тільки головний герой, а й великий італійський кінематограф

Японська стрічка "Магазинні злодюжки" Хірокадзу Корееди отримала "Золоту пальмову гілку" 71‑го Каннського кінофестивалю. Тривав у Франції з 8‑го по 19 травня. В основному конкурсі участь узяла 21 стрічка. Про його найцікавіші картини розповідає кінокритик 52-річна Катерина СЛІПЧЕНКО

"Донбас" – реж. Сергій Лозниця, Україна, Німеччина, Франція, Нідерланди, Румунія

Табличку "Доброволець карального батальйону" приклеїли скотчем до грудей старого чоловіка. Такі під час Другої світової вішали на полонених нацисти. Чоловіка прив'язали до ліхтарного стовпа посеред одного з міст у ДНР. Перехожі на нього плюють. Можуть поцілити непотребом. Знімають знущання на телефони, а наприкінці – забивають до смерті.

Сценарій "Донбасу" оснований на документальних матеріалах, спогадах жителів Донецької та Луганської областей. Налічує 13 епізодів. В одному з них бойовики показово карають товаришів, яких звинувачують у крадіжці телефона. При цьому в самих лежать гори награбованої техніки. В іншому епізоді терористи на блокпосту знущаються з цивільних, які приїхали в ДНР побачити рідних і перевірити, чи цілі їхні будинки. У бізнесмена відбирають автомобіль і вимагають відкупні. Апофеозом гротеску є сцена з весілля. В ній Анжела Тихонівна Купердягіна виходить заміж за Івана Павловича Яєчню. Імена наречених режисер Сергій Лозниця позичив у героїв п'єси Миколи Гоголя "Одруження". Наречений – польовий командир. Щоб повеселити його, підлеглі показують відео зі сценою публічного вбивства чоловіка з табличкою на грудях. До такої структури режисера надихнув французько-італійський фільм Луїса Бунюеля "Привид свободи" 1974-го. Там з одного епізоду в інший переходить герой, а потім глядач його втрачає. Далі новий герой переходить у наступний епізод.

Автор: kinowar.com
  Акторка Олена Хижна (з георгіївською стрічкою на рукаві. – Країна) у фільмі Сергія Лозниці ”Донбас” зіграла командира блокпоста сепаратистів. При в’їзді у ДНР примусила цивільних чоловіків роздягнутися для перевірки
Акторка Олена Хижна (з георгіївською стрічкою на рукаві. – Країна) у фільмі Сергія Лозниці ”Донбас” зіграла командира блокпоста сепаратистів. При в’їзді у ДНР примусила цивільних чоловіків роздягнутися для перевірки

Сергій Лозниця отримав приз за найкращу режисуру у програмі "Особливий погляд". Український режисер живе в Німеччині. Болісні речі про батьківщину показує карикатурно. У нас таке мало хто може собі дозволити. Висміює війну – і таким чином робить її менш страшною. Лозниця препарує природу зла за допомогою гротеску. Режисер не тільки ставить запитання: "Хто винен?" – а й відповідає на нього. Бо в "Донбасі" українець є тільки в одній сцені, й то – стоїть на блокпосту. Основні ж герої – темні, корумповані, немислячі.

Лозниця дає картинку зсередини, тому в Каннах не всі зрозуміли, хто ці люди і що вони там роблять. В одному епізоді німецький журналіст просить дозволу військових зробити фото. Вони добре екіпіровані, але без розпізнавальних знаків. Знімати себе забороняють. Кореспондент питає, звідки вони, а ті не можуть згадати назву найближчого населеного пункту. Європейські журналісти цікавляться, чому одні готові фотографуватися, а другі не хочуть. Пояснюю, що це – російські солдати, яких на Донбасі начебто немає.

"Три обличчя" –

реж. Джафар Панахі, Іран

Чорнява дівчина в хустці плаче. Записує відео, в якому звертається до улюбленої іранської акторки Беназе Джафарі. Розповідає про свою сім'ю, що не дозволяє їй навчатися в драматичній школі в Тегерані. Пробує повіситися. Чим закінчилася справа – невідомо, бо запис обривається.

Беназе кидає свої зйомки. Разом із другом – режисером Джафаром Панахі – їде шукати героїню ролика в північно-східну частину країни. Зустрічають людей, які розповідають свої історії. З цього і виростає картина сучасного Ірану, в якому не рахуються із правом жінки на власні бажання, освіту, професію.

Режисер на прем'єру фільму в Канни приїхати не зміг. 2010-го його звинуватили в антиурядовій діяльності й ув'язнили на шість років. Заборонили займатися будь-якою кінематографічною діяльністю й давати інтерв'ю наступні 20 років. Потім покарання пом'якшили до домашнього арешту. Він продовжив режисерську кар'єру. Знімає таємно. А стрічку на один із фестивалів передає контрабандою на флешці.

Картина створена на стику документального та ігрового кіно.

"Щасливий Лазар" – реж. Аліче Рорвахер, Швейцарія, Італія, Німеччина, Франція

Сільській громаді в італійській провінції ніхто не сказав, що кріпацтво скасували. Селяни обробляють землю й заощаджують навіть на електричних лампочках. На кожну сім'ю є тільки одна, яку доводиться викручувати й носити з кімнати в кімнату. Працюють на маркізу Альфонсіну де Луну, яку між собою називають отруйною змією.

Лазар – один із членів громади – випадково падає зі скелі. Тим часом його близьких звільняють поліцейські, які випадково натрапили на це село. Колишні кріпаки перебираються в місто й живуть поблизу залізниці. Через 25 років до них приїжджає Лазар. Він не змінився за час відсутності. Це нікого не дивує – як і його чудесне спасіння. Для образу героя Аліче Рорвахер використала Лазаря з Євангелія від Івана. Він жив із сестрами Марією і Мартою. Їхню сім'ю любив Ісус. Коли Лазар захворів і помер, Христос воскресив його.

Стрічка знята в стилі магічного реалізму. Вона – про традиції та зв'язок із природою. У фільмі багато розмірковувань про те, чи стало життя родини кращим після переїзду до міста. Чи справді в глобалізованому соціумі люди почуваються вільніше, ніж у закритому суспільстві.

Аліче Рорвахер – одна з трьох режисерок, чиї роботи взяли участь у фестивалі. Цьогоріч уперше почали вимагати запровадити гендерні квоти, щоб збільшити кількість жінок серед режисерів і членів журі конкурсу.

Європейські критики кажуть, що у фільмі Аліче Рорвахер воскресає не тільки головний герой, а й великий італійський кінематограф.

"Жінка на війні" – реж. Бенедикт Ерлінґссон, Україна, Франція, Ісландія

Ісландка Хелла бореться з промисловим бумом на рідному острові. Влаштовує акції протесту, руйнує високовольтні лінії. Її розшукує поліція. В боротьбі за збереження довкілля вона бачить сенс свого життя. Якось отримує лист, в якому їй дають згоду вдочерити дівчинку Ніку з Друж­ківки, що на Донбасі. Через війну дитина втратила всіх рідних. Хеллі доводиться обирати між спробами змінити світ і шансом врятувати одну людину.

Стрічка отримала нагороду SACD Award під час "Тижня критики". Героїню постійно супроводжують музиканти. У першій половині фільму – ісландські. Коли отримує листа про сироту – українське тріо Ірина Данилейко, Галина Гончаренко, Сусанна Карпенко в народних строях співають про матір. Сюжетно вони ніяк там бути не можуть, але постають у кадрі. Героїня їх не бачить. Це додає фільму умовності, театральності та іронії.

"Дім, який побудував Джек" – реж. Ларс фон Трієр, Данія, Франція, Німеччина, Швеція

Червоний фургон тягне по асфальту спотворений труп. Це – одна з 60 жертв маніяка Джека. Він закатував навіть свою дружину, від якої мав дітей. А коханці відрізав груди кухонним ножем. Серед тортур Джека – відрізання кусачками ноги пухнастому каченяті та масове вбивство однією кулею.

Ларс фон Трієр досліджує природу насильства. У його героя відсутня мораль. Убивство для нього стає мистецтвом.

Трієр уперше з 2011 року відвідав Каннський фестиваль. На якийсь час йому заборонили брати участь у ньому після жарту, що "трохи співчуває Гітлеру та розуміє нацистів". Його новий фільм – дуже холодний. Режисер насичує його цитатами. В картині з'являються ліричні й філософські відступи, включаючи анімаційні вставки й численні культурні та історичні відступи. Трієр називає цей метод "дігресіонізмом" – мистецтвом відступів. Живопис: Боттічеллі і Курбе, Рембрандт і Мунк, Гоген і Клімт. Поезія: Блейк і Гете. Архітектура: Акрополь, готичні собори, Альберт Шпеєр. Музика: Ґленн Гульд і Девід Боуї.

Стрічка Ларса фон Трієра 1996 року "Розсікаючи хвилі" триває 3,5 години, але це не відчутно. У "Домі, який побудував Джек", відчуваєш кожну зі 155 хвилин. На тлі решти картин цьогорічних Канн це сильне художнє висловлювання. Але до Трієра звикли застосовувати інші мірки.

Зараз ви читаєте новину «У фільмі воскресає не тільки головний герой, а й великий італійський кінематограф». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода