Владислав ІВЧЕНКО, 36 років, письменник, Суми:
У Львові взявся за детектив норвежця Ю Несбьо "Мисливці за головами". Читав у російському перекладі. Бачив кілька свіжих видань автора українською, але вони були від видавництва "Фоліо". Про їхні переклади ходять чутки, що роблять не з мови оригіналу. Детективи – це чиста розвага, яку наступного дня забуваєш. Але за Несбьо було цікаво братися, бо сам трохи пишу детективи. Є кілька моментів, коли думаєш: як же він це все зведе докупи? Це не велика література, але захоплює. Книжка збита майстерно й міцно. Герой працює хедхантером – мисливцем за головами – переманює фахівців для різних фірм у конкурентів. Паралельно веде інше життя, у якому викрадає предмети мистецтва. По роботі зустрічає чоловіка, який має маловідому картину Рубенса. Вирішує вкрасти її й потрапляє в халепу. Герой із мисливця перетворюється на дичину, ледь не гине. Рятується карколомними методами – навіть пірнає у вигрібну яму і вбиває коханку-зрадницю. Закінчується все поверненням до життя чесного бюргера.
Сюжети Несбьо – кінематографічні: одразу бачиш картинки, що так і просяться на екран. А це одна з вимог сучасної літератури. Автор відійшов від американської школи всебічно розвинутих суперменів, які стріляють, літаком керують і ще й каратисти. Його герой – звичайний чоловік, без надмірних знань, але з проблемами, працює в офісі. Офісний планктон із подвійним дном – публіці приємно читати про людину зі свого середовища. Також Несбьо детально описує методи роботи хедхантера, то ж роман може бути корисний і з виробничої точки зору. У своїх книжках норвежець, наче Чехов, вішає багато рушниць – і всі вони наприкінці вистрілюють салютом.
Віктор НЕБОРАК, 52 роки, поет, Львів:
Із новинок форуму встиг прочитати два романи львівських авторів. "Радощі та муки Бориса Штоцького" Володимир Яворський закінчив десь 1987-го. Книжку про львівських хіпі довго не міг надрукувати. Автор був учасником того руху. Роман написаний у жорсткій манері, без жодної ностальгії. Нагадує творчість Джека Керуака і Чарльза Буковскі. 20-річний герой покидає університет і потрапляє до хіпікомуни. Через наркотики вони намагаються поринути в іншу дійсність. Автор описує "вільне кохання", жорсткі стосунки з батьками, зіткнення з кримінальним світом.
Герой роману Михайла Мишкала "Сторожі тротуару" не дуже активно втручається у перебіг подій, але все фіксує. Це – література про заробітчан, яка у нас тільки починає з'являтися. Мишкало пише про перехідний після Союзу час, про катастрофи покоління, яке виявилось непотрібним. Передусім "Сторожі тротуару" будуть цікаві тим, хто повернувся із заробітків. Дуже насичена емоціями проза, уривчаста. Багато історій зазначені пунктиром, а деякі розказані дуже детально. Оповідь головного героя нагадує джазову імпровізацію. Деколи це дратує, бо він перескакує з одного на інше. Герой намагається розповісти свою історію. Його кохана емігрувала в Торонто, а він змушений перебувати в іншому місці. Однак оповідь постійно переривається чужими історіями. Читати легко. Короткими рваними реченнями автор наче передає суть перемелювання людських доль.
Михайло НАЗАРЕНКО, 36 років, літературознавець, Київ:
– На форумі придбав перший український переклад "Беовульфа"(найдавніша англосаксонська епічна поема. – "Країна"), цікаво підготовлений видавництвом "Астролябія". Також англійську антологію творів про Шерлока Холмса. Це, скоріше, літературознавче дослідження текстів Конан Дойла. Кращого на цю тему нічого немає досі. У англійській літературі завжди була ніша для лицаря, який приходить на допомогу. Сучасні такі образи, хоч як їх назви – "Доктор Хто" чи "Доктор Хаус" – списані з персонажа Конан Дойла. Письменнику вдалося поєднати дух пригоди і дух затишку, коли є куди повертатися.
На жаль, не помітив на форумі російського стенда. З останніх літературних вражень – виданий у Санкт-Петербурзі роман колишнього киянина Євгена Водолазкіна "Лавр". Книжка має підзаголовок "Неісторичний роман". Головний герой – відлюдник, після гибелі коханої вирішує спокутувати гріхи. Дуже цікавий текст про історію святості, мав розголос у російському літературному середовищі. Це житіє людини кінця XV сторіччя, де вільно поєднуються реалії того часу і сьогодення. Героя закидає в майбутнє, аж до?ХХ століття. Наприклад, він іде лісом і раптом бачить пластиковий мотлох. Розмовляють у книжці то давньоруською, то літературною російською, то сучасним жаргоном. Тому що стосунки людини і Бога – поза часом. Форма роману це демонструє. У книжці немає особливого новаторства. Але спроба у формі гри поговорити про глибокі речі – це один із векторів сучасної літератури.
Ізраїль. Ніч, барак, і 28 китайців-католиків ліплять свою локшину і ріжуться в карти. Літра горілки в центрі стола. Парує чайник. Грубо порубані овочі. Відкрита Біблія з ієрогліфами. Шабат. Субота, вихідний.
Я замотую руки бинтами, і одразу повний стакан. Голова, як протез. Лягаю. Коли пройде біль, я спробую. На газеті копчена курка, фрукти, вино і хліб. "Вечір самотнього чоловіка". Тебе немає зі мною.
Ти полетіла через Варшаву. Працювати і заробляти. В Торонто. Чужі вулиці, випрасувані лосьйонами лиця, маленькі пластикові люди і море чорної роботи ручками львівського архітектора. Вони не знали такого раніше. Брудних, заляпаних відходами стін, сантехніки, яку не бере кислота. Піраміди немитих тарілок. Час, спресований, як вагон електрички. Ще годину, ще 6 доларів. Let It Be. Я думаю про тебе.
Піднімаю коробки з цукром вагою 50 кілограмів. Контейнери. В кожному 400 коробок. За день розвантажити три контейнери. Найстрашніше - кава. Мішок 75 кілограмів. Мішковина ріже руки, і ми замотуємо їх скотчем.
Болять навіть пальці на ногах, і я не можу сходити в туалет стоячи. Руки, які обнімали тебе, покалічені. Сухожилля. Я піднімав штангу. Ти пам'ятаєш.
Ми мріяли вирватися з проклятого кола нестачі, всього і вся. Щастя. Простого щастя буття. Прийти додому і посидіти в тиші. Кухонна плита вільна, і не треба чекати годинами на місце для чайника. Ніхто не позичив його, назавжди. І в кімнаті немає чужих. Сідають на твоє ліжко, беруть твої книжки, вмикають твою музику і дихають твоїм повітрям, не спитавши дозволу. Побути одному. Дивитись у вікно, читати, спати, їсти, коли є настрій. Просто і легко.
Саша Дизель "розривав" контейнери з кавою. Сам. Термінатор. Стероїди, морфій, амфетаміни. Дизель коловся. Його друг, Едик, стояв у супермаркеті. Охорона. Вона підійшла зі шкільним ранцем на плечах. Звичайна "єврейська" дівчинка. Едик попросив показати сумку. Вибухова хвиля кинула його на вітринне скло. Лікарі склали і зшили тіло. На всі гроші. "Туристам" компенсації не дають. Євреєм в Едика був тато. Після Едика перевіряти сумки на вході довірили мені. Let It Be.
Уривок із книжки Михайла Мишкала "Сторожі тротуару", Київ, видавництво "Комора"
















Коментарі