Які тренди переважають у сучасній прозі
Ілля СТРОНҐОВСЬКИЙ, 30 років, дизайнер, письменник, перекладач, Житомир:
– Втомився від брошурок. Нечасто українські автори пишуть багато. А коли вже пишуть, то рідко по темі. Типовий європейський або американський роман – 500–800 сторінок. У нас на весь літпроцес є тільки Оксана Забужко. Решта намагаються робити родинні саги, як Володимир Лис. Його "Голова Якова" – це 100 років життя, і скільки там сторінок? Втім, знаю виняток: Петро Яценко помістив "Львівську сагу" менш, ніж на сотню сторінок – і там цього достатньо.
На Заході автори бестселерів прагнуть ввести читача у світ книжки. Наприклад, Джордж Мартін із "Піснею льоду та полум'я": кожен том по 800 сторінок, і всюди описи, крізь які читач пробирається. Спершу губиться, а потім розуміє, що йому сконструювали цілий світ. Причому дуже переконливо. Отце є в Забужко.
Усі хвалять роман "Червоний" Кокотюхи. Але скільки там того роману?! А Андрій – надзвичайно плодючий. Його попросити – може забабахати й на тисячу сторінок. Це проза комерційна, масова. Нам треба кілька десятків таких письменників, як Кокотюха. Тоді вичавимо росіян із нашого ринку масової літератури. І з'явиться достатньо гумусу, на якому виростатиме щось серйозніше. Кокотюха старається з усіх сил – здає по чотири книжки на рік, а ще й колонки пише. Але він – один.
"50 відтінків сірого" (еротичний роман американки Е.Л.Джеймс, проданий у світі накладом понад 40 млн. – "Країна") вибухнули на Заході усередині минулого року. І вже у вересні у Франкфурті – столиці книжкових ярмарків – усі прилавки на 30 відсотків були за авторами, які пишуть еротику. Хоча у "50 відтінках сірого" сексуальних сцен небагато. Це жіночий роман за мотивами фільму "Дев'ять з половиною тижнів". Там є еротична мрія. Книжка виросла із саги "Сутінків", що в Україні не прозвучала так, як у світі. От зараз на сайті видавництва "Країна мрій" акція – продають "Сутінки" по 5 гривень за том.
Західні завороти садомазо наш читач не сприйме. Нам треба колупати в українській еротичній традиції. За таку літературу могла б узятися Марія Матіос. Юрко Винничук міг би, хоча його еротика – надто з чоловічого погляду.
"Біографізм" молодих авторів – проблема останніх 10 років. Відколи молодняк почали друкувати, з'ясувалося, що більшість із них спроможні розповідати тільки про себе і своє не дуже насичене життя. Читач цього вже наївся. Ірена Карпа шикарно пише про власне дитинство. Але коли вона ж звертається до абстрактних тем, читати це неможливо. Зараз світова тенденція – не автобіографічні, а документальні романи, белетризовані. Український приклад – остання книжка Лариси Денисенко "Відлуння". Поєднання авторського погляду з дбайливою реконструкцією історичних реалій – те, що треба читачеві, який слабо в них орієнтується.
Набрид малий словниковий запас. Як у Артема Чеха. Хотілося б ще десяток письменників, що оперували б можливостями Юрка Винничука. Але для цього щонайменше треба читати.
Українська школа магічного реалізму почалася з Валерія Шевчука, а продовжили її частково дівчата – Галя Ткачук, Ксеня Харченко, Таня Малярчук. У їхніх творах присутня містика, що базується на українських традиціях. Галю Ткачук варто було б просувати за кордон. У неї є авторське бачення і космополітичний підхід – те, що західні видавці шукають у малих і нерозкручених літературах. У Галиній прозі тебе ніби занурюють в акваріум – ти наче й під водою, але можеш дихати.
Ірина Цілик перейшла від себе до осмислення свого покоління і його взаємодії з іншими. В її новій збірці "Родимки" вирізняється повість "Помин" – хороша реалістична проза, де співпереживаєш героям. (Женя вирішує продати успадкований старий дідовий дім. У селі її оточують спогади про дідуся і себе у дитинстві. – "Країна").
Вампіри уже відгриміли, але еротика займає значну частку ринку. Тому, думаю, на світовому рівні протискатимуть еротику з містикою. Остання завжди добре продається. В Україні ж може з'явитися тренд літератури для підлітків. Це місце – вільне.
Деякі депутати не попали на презентацію
Михайло ХОМЕНКО, фотограф, поет, 52 роки, Київ:
– Вразив документальний роман "Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею" Романа Коваля. Гаврилко – абсолютно невідомий герой. Народився на Полтавщині, закінчив художню школу. Займався скульптурою, малював. Під час Першої світової війни потрапив до Січових стрільців. У перервах між боями займався творчістю. Усе зроблене ним знищили за радянської доби. Самого Гаврилка спалили живцем у топці паротяга 1920-го. Тоді йому було 38 років. Я сам живу пристрасно. Цю рису знайшов у долі Михайла Гаврилка. Така є у Василя Стуса, Левка Лук'яненка, Богдана Хмельницького. Про Гаврилка хотів написати ще Юрій Липа, але не встиг, бо загинув 1944 року
Книжка об'ємна – під 500 сторінок, текст насичений датами і цифрами. Має близько 800 фотографій. Наприкінці січня пішов на її презентацію в Будинку вчених, так деякі депутати на неї не попали – не було вже місць. Подобається слухати Коваля, бо він горить і вміє просто висловлюватись про складне.
Втомився від віршів мовою вулиці
Юрій КУЧЕРЯВИЙ, 35 років, письменник, модератор творчих зустрічей у літературній кав'ярні "Кабінет", Львів:
– Справді ціннісне з того, що читав останнім часом, – роман Александра Ґранаха "Ось іде людина" в перекладі Галини Петросаняк і поетична збірка Леся Белея "Дзеркальний куб". Ґранах – галицький єврей. Народився в селі Вербівці Івано-Франківської області. 1938-го емігрував до Голлівуда. Був театралом, блискучим актором. Коли в нього питали, хто він, відповідав: "Я – галичанин". Увесь роман – про ідентичність. Це одна з найзахопливіших автобіографій із тих, які читав.
"Дзеркальний куб" – друга книжка Леся Белея. Я трохи втомився від найпопулярнішого тренду у світовій і українській поезії, коли вірші пишуть мовою, якою говоримо на вулиці. Наша література фактично перестала видобувати метафори, видозмінювати їх. А Белей це робить. Він вірить, що поезія має бути красивою, що не можна пристосовуватися до канонів. За це інколи платить нерозумінням, втратою частини потенційної популярності. Белей іде своїм шляхом і його не можна не поважати за це.
Нездійсненні мандри твоїм тілом
Я заплутався у твоїй сітківці
став, як колись писали,
твоїм чоловічком
мені не розплести твого сонячного сплетіння
і не розбудити твою сонну артерію,
не видряпатися на твій хребет
не згоріти під небом твого піднебіння
я ув'язнений у чотирьох камерах
твого серця,
ключі від яких
висять на твоїй ключиці
може колись я стану бодай сиротою
на твоїй шкірі
Лесь БЕЛЕЙ
7 
1
Коментарі