Ексклюзиви
Вівторок, 20 травня 2014 10:01

Думав, буде просто убоге кіно. Але автори вирішили облажатись на повну

Автор: фото: poiti.com
  Оператор фільму ”Синевир” Сергій Сиротський одягнув зварювальні окуляри, щоб захисти очі від світла прожекторів. Багато сцен знімали вночі на озері Синевир у Карпатах та в лісах під Києвом
Оператор фільму ”Синевир” Сергій Сиротський одягнув зварювальні окуляри, щоб захисти очі від світла прожекторів. Багато сцен знімали вночі на озері Синевир у Карпатах та в лісах під Києвом

Півсотню фільмів жахів на рік переглядає автор книжки про зомбі "Хліб із хрящами" Михайло Бриних, 39 років. У першій українській 3D-стрічці жахів "Синевир" письменник виділив п'ять сцен-штампів

Фільм "Синевир" брати В'ячеслав та Олександр Альошечкіни зняли 2012-го. Національна прем'єра відбулася за рік на Одеському кінофестивалі, а в прокат картина вийшла цьогоріч 3 квітня. Доти вона здобула гран-прі Міжнародного 3D-стерео кінофестивалю в Москві та стала предметом судової тяганини, бо продюсери не могли поділити авторські права.

У 1970-х п'ятеро друзів приїжджають відпочивати у Карпати до озера Синевир. Уночі допомагають дівчині Іванці шукати заблукалого брата. І натрапляють на місцевого монстра – песиголовця. Рятуються лише двоє героїв

1. Друзі п'ють пиво біля вогнища і ­слухають розповідь про монстра-песиголовця

Щороку на екрани виходять сотні таких фільмів. Група молоді приїжджає у безлюдну місцину. Це може бути лабіринт, чорнобильські катакомби, хатинка в лісі – головне, подалі від людей. Там діється Загадкова Фігня, яка починає вижирати героїв одного за одним. Байдуже, чи це песиголовець, зомбі, динозавр, гігантський хробак чи ненажерлива мишка-норушка.

Фільми жахів знімають заради ідеї виживання. Канонічно у першій третині фільму герої мають зрозуміти, що існує загроза життю. Наприклад, один із них гине, інші шукають, як звідси зригнуть або ж перемогти монстра. Найцікавіше – що герої роблять заради цього і як змінюються їхні характери в екстремальних умовах.

У жахах чітко розподілені ролі. Динаміка фільму відбувається за рахунок не лише спецефектів, а й боротьби героїв – із загрозою, з іншими персонажами і з самим собою. У "Синевирі" представлені класичні характери: красень-футболіст, невдаха-­боягуз і розумник. Але вони ніяк не розвиваються. Колода та сама, а гра залежить від того, як перетасували карти. Тут карти кинули на стіл, і ніхто не намагається грати. Загадкова Фігня жере їх по черзі – і все. ­Ніхто не бореться з песиголовцем і не виявляє жодної цікавої драматургічної дії.

2. Герой пробирається вночі крізь хащі. У нього гасне ліхтарик

Багато режисерів використовують такий прийом. У дешевих фільмах жахів у категорії "Ы", як їх стьобно називають у Росії, є свої штампи. За ними видно загальний рівень стрічки. У "Синевирі" значні драматургічні проколи. Коли гасне ліхтарик, герой тут-таки випадково бачить під ногами ножа. Той собі лежить, кимось загублений. Незрозуміло, чий він і яке його значення для сюжету. "Синевир" не просто поганий фільм, а ще й поганий у своєму жанрі. Це – страшно, бо жанр простий, ремісничий, де не треба нічого вигадувати.

Думав, помилок "Штольні" (фільм жахів 2006-го Любомира Левицького. – "Країна") не повторюватимуть. Однак більшість її проколів є у "Синевирі". Та ж схема, тільки тут бігають лісами, а там – під землею. Хтозна, для кого робили фільм. Якщо для українського глядача, то якого біса "по-русски"? Якщо для росіян, аби "удивить малороссийской экзотикой", – то вибрали найневдаліший період прокату, бо є проб­лема Криму.

Зібрати касу фільмом жахів в Україні неможливо. Не люблять українці страхіть ні в кіно, ні в літературі. Хіба містику, як-от шоу екстрасенсів, але це сфера народної магії та забобонів. Жахи – то масове мистецтво багатої країни. Коли там живуть розмірено і заможно, бракує адреналіну. Такі стрічки викликають емоції. А в нас людей убивають за кілька метрів від кінотеатру.

3. Дівчина закидає вудку в озеро в бік екрана. Завдяки 3D здається, що гачок летить у глядача

Соромно, що автори заявляють цю картину як перший український 3D-фільм, а у ньому нема нормальної графіки, а є бутафорський монстр. Для 3D-ефектів повинна бути причина. Вони мусять підкидати мене на стільці. У фільмі "Пункт призначення-4" у глядача наче летять труби і пробивають голову, кишки розлітаються в морду. Вперше подивився радянський стереофільм на початку 1980-х у столичному кінотеатрі "Орбіта". Там теж видавали окуляри. Стрічка починалася з того, що якесь мурло кидає тобі в обличчя тарілку-фризбі. То було вау! А тут треба 3D-технологію використовувати, щоб закинути вудку і з відра вилити воду з рибою в екран? Це зневага до глядача.

4. Песиголовець відриває голову героєві. У наступному кадрі – вона на землі крупним планом

Зробили, наче в нас дєнєг хватило тільки на один ефект. Має ж бути хоч кадр, якого не було у 100 попередніх фільмах. Якщо від самого початку розповіли про песиголовця, то хай красочно всіх терзає. За жанром тут має бути багато крові, відірваних голів, акцент – на сценах насильства. Песиголовець має тіло людини і голову собаки. Що заважає дати йому щось у руки, аби всім улаштував солодке життя і намотував кишки на кулак? Убивства – ніякі. Якщо беретеся за це, кишки мусять літати по повній програмі. У 3D це можна зробити менш огидно. Але у картині нема елементу виживання, бо ніхто не пручається і не бореться. Можна було б розвернути сюжет в інший жанр і зняти красиве містичне кіно. Тоді можливо обійтися без крові та песиголовця. Натура давала багато матеріалу, щоб зробити це на рівні метафор. Але так складніше.

5. Героїня викидає рибу з відра в озеро й іде шукати друга. Повернувшись, помічає, що відро знову повне риби

Це – прийом містичного кіно. Використовують часові накладки, лінії переплітаються між собою, повертаються герої з минулого. Оця сцена, як п'яте колесо до воза, нічого не вирішує. Таке враження, що у фільмі нічого не відбувається. Іноді й на цьому можна зробити геніальне кіно, як "Відьма з Блер", де взагалі не показують бабая. Сподівався, що автори "Синевиру" малодушно оберуть цей шлях і залишать песиголовця за кадром. Думав, буде просто убоге кіно, але принаймні не опозоряться. Але автори вирішили облажатись на повну – показали смішне чудище, яке абсолютно не годиться для фільму жахів. Таку бутафорію можна було демонструвати в італійському ужастику 1970–1980-х.

Від початку перегляду знаю, як розвиватимуться події. Драматургія у жахах дуже чітка. У "Синевирі" зарядили правильно, але минає година – а нічого не відбулося. Подія – це не коли герої трахнулись, вдягнули штани, побігли когось шукати. У найубогішому своєму варіанті це – повстання героїв проти обставин, початок боротьби. Теоретично можна забити цвях мороженою рибою. Але все одно візьмеш молоток, якщо він поруч.

Зараз ви читаєте новину «Думав, буде просто убоге кіно. Але автори вирішили облажатись на повну». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 73
Голосування Андрій Шевченко залишить збірну України після Євро-2020?
  • 1) так, разом з італійськими помічниками перейде до "Мілана"
  • 2) ні, захоче зіграти як тренер на Кубку світу-2022
Переглянути
Погода