У лютому на станції метро Тараса Шевченка в Києві відкрилася виставка плакатів Олександра Грехова "Квантовий стрибок Шевченка". Художник показав поета в образах героїв масової культури – Дарта Вейдера, Джека Горобця, Людини-павука тощо. Ультраправий активіст Юрій Павленко, на прізвисько Хорт, порізав плакати ножем. Начебто через наругу над поетом. Ще жвавіше українці обговорювали скандал навколо фіналістки національного відбору Євробачення. Його переможниця MARUV, яка активно гастролює в Росії, не представлятиме нашої країни на пісенному конкурсі. Про ці та інші навколомистецькі дискусії в українському суспільстві розмовляємо з журналістом Романом Чайкою, 50 років
Виставку "Квантовий стрибок Шевченка. Метро" хтось вважає псевдомистецтвом і наругою, хтось – осучасненням образу Кобзаря. Що говорить про українське суспільство така реакція на проект?
– По-перше, реакції суспільства як такої не було. Лише окремі люди звернули увагу на знищення першої виставки. Проект продовжується.
Я люблю шевченкіяни, якщо це зроблено кайфово, з багатьма підзмістами, символікою, як у київського художника Сергія Коляди. Він дуже крутий. Використовує абсолютно різні теми, техніки – від поп-арту до плакатних штук. А коли я подивився на роботи Олександра Грехова – довкола чого така буря? Фігня коміксного рівня. Не Marvel. Тобто мистецької якості, з погляду малярства, роботи не мають.
Масштабу набула не виставка, а її хуліганське знищення. Тут маємо давню дискусію: ким для нації є знакові постаті? Кам'яні ідоли чи живі символи, до яких із часом змінюється ставлення.
Із Шевченка не треба робити ікону з рушниками. Він був дуже впливовий і популярний свого часу. Прописав універсальні коди для українців на покоління вперед. "Кобзар", виданий українською мовою, розійшовся повним тиражем саме в Санкт-Петербурзі – тодішній російській столиці. Його завжди запрошували в найвишуканіші товариства.
Коли ми тиражуємо образ Шевченка у смушевій шапці й селянському пальті – це не що інше, як денді-стьоб. Як художник він був дуже успішний. Як людина – бунтар. Це зрозуміло з його біографії. Ну а "Кобзар" – це репортаж сьогоднішнього дня. Коли я перечитую поему "Сонце", враження, що її написали вчора.
Якби в суперечці між прихильниками і противниками "Квантового стрибка" брав участь сам Тарас, він реготав би з аргументів, якими обмінюються сторони. Нічого зневажливого в цих малюнках я не побачив. Тут немає, наприклад, порно, як свого часу намагалися робити з Шевченком інші митці. Є момент творчої свободи. Будь-який художник має на це право. Але має також розуміти, що і реакція може бути різна.
Для "хохлів" та русифікованих українців знищення виставки "Квантовий стрибок Шевченка. Метро" – взагалі не подія. Для них набагато цікавіше якийсь трек на YouTube від "русского рэпа" чи дізнатися, коли вийде нова серія "Сватів" або іншого лайна від Зеленського. В якомусь мистецько-культурному дискурсі в Україні перебувають п'ять-шість мільйонів громадян.
"Парад членів" Спартака Хачанова в художній академії поділив навпіл не лише суспільство, а й творчу еліту.
– Якщо таким чином вимірюють українсько-російську війну, то в цьому випадку ми маємо справу з абсолютно корисним ідіотом, ліваком.
Феномен України в тому, що все тут "лівацьке", завжди антиукраїнське і проросійське. У всьому світі є прихильники соціального рівноправ'я і жорсткого капіталізму. Але ці ліві і праві дискурси ніколи не є антикультурними й антинародними. Це просто політичні ідеології.
Усе лівацьке, що маємо зараз в Україні, – наслідок впливу Радянського Союзу та говорить про антиукраїнське, пов'язане зі знищенням. "Ліва" мода, яку нам намагаються нав'язати, не має жодної філософії. Можна бути ліваком і в Голлівуді, глузуючи з Дональда Трампа. Але наше лівацтво має ленінсько-сталінський розлив.
Це має стосунок винятково до досвіду, який людина здобуває комплексно. Багато носіїв "лівизни" – це люди, народжені після розпаду СРСР. Але часом і 20-літні мають більш радянське мислення, ніж суспільство, народжене в СРСР.
Якщо вважати, що частина країни окупована, вбито десятки тисяч українців – це міряння піськами, то я із задоволенням дав би такій людині по пиці. Хлопці й дівчата на фронті втратили руки, ноги, життя. Тут взагалі важко говорити про мистецтво, бо це більше ідеологія. Якщо це була б просто виставка фалосів із глини, то на такий перфоманс має право кожен митець. Найдорожчий художник світу Дем'єн Герст може корові голову відрізати, мух нагнати і сказати, що це – арт-об'єкт. Віктор Пінчук це купить, а потім кияни стоятимуть у чергах, щоб на таке подивитися.
Головне правило – свобода мистецтва. Спартак Хачанов хизувався ідеологічним підтекстом російсько-української війни.
Здавалося, що національний відбір на Євробачення зачепив усю країну.
– Ті, хто голосував за фіналістів українського відбору пісенного конкурсу, – люди, які не споживають культурного продукту. Євробачення давно закінчилося як фестиваль, де була якась якість.
Востаннє мені сподобалися боснійці чи хорвати – пару років тому. У Джамали була непогана пісня. Правда, вона зовсім не попсова, не той продукт, на який заточене Євробачення. На ньому відбувається певна презентація країни через пісню. А далі – голосування за геополітичним принципом. Якщо виступає балканський виконавець, то всі колишні республіки Югославії дають йому 12 балів. Не має значення – боснієць це, серб, хорват, словенець чи македонець. Так само, якщо виступає росіянин. Всі москвофільські країни – від Білорусі до Вірменії чи Казахстану – виставлять найвищий бал. Тому що є ОДКБ, СНД і "русский мир". Аналогічно виглядатиме скандинавський формат.
Євробачення саме себе так загнало в певний формат звуків, що говорити тут про мистецтво неможливо. Цього року я взагалі не зрозумів, чому організатори пропустили туди "русскамирскую вату", знаючи, що це сприймуть як геополітичне міряння есемесками, голосами, балами і більше нічим. Яким чином туди потрапили колаборанти "Анна-Марія" з позицією "хто його знає, чий Крим, – не чіпайте нас"? При цьому вони мали презентувати на конкурсі державу Україну. Як туди потрапила Марув, яка просто робить "довгий рубль" і не вилазить із російських концертів. Хоче бути ще однією Лорак, Лободою чи Повалій.
У суспільстві 54 відсотки мають "русскую ломку", як у наркоманів: "дайте нам "Мєнтів" і "Поющіє труси", петросянщину та камедіклабщину – нам не потрібна ваша Україна і ваша війна". Ця публіка якраз і голосує. Якби соціологи зробили моніторинг і з'ясували, який продукт українці споживають, ви жахнулися б і після цього не дивувалися, що люди можуть підтримувати тупі тези про те, що "спорт і музика – внє політікі". Людину, яка не цікавилася політикою, у Стародавній Греції називали ідіотом (відособлена від суспільного життя людина, не бере участі в загальних зборах громадян та інших формах державного і громадського демократичного управління – Країна).
Марув зараз концертує в Росії та викладає в соцмережі фото зі щасливим обличчям в оточенні місцевих. Про що тут можна говорити? Москві потрібно показати іншу, проросійську, Україну. Не європейську, не майданну. Вони радо ставлять представників української естради у прайм-тайм. Використовують і такий метод пропаганди.
Що варто на законодавчому рівні застосовувати обмеження до артистів, що виступають в Росії?
– За п'ять років війни так і не з'явилася стаття Кримінального кодексу, що чітко вказувала б, який вид співпраці з ворогом вважається колаборанством. Багато речей, про які ми зараз говоримо, регламентуються хіба з точки зору совісті. І не більше.
Це морально-етична сторона. Чи багато артистів виступають у Росії? Ви думаєте, що ті, хто був "руссомирцами", змінилися? Ні. Кон'юнктурники перелаштовуються, коли є якийсь варіант конвертації "русского мира" чи української ідеї в гроші. Українські та російські культурні світи дуже мало перетинаються. І люди, які естетично залишилися в СРСР, взагалі не потребують будь-чого українського. Для них воно – чуже.
Володимир Сосюра навкулачки бився з колегами, які погано говорили про його вірші
Дмитро КАПРАНОВ, 51 рік,
письменник
– Культурні дискусії говорять про те, що українське суспільство формується. Ми молода нація, темпераментна, готова відстоювати свою точку зору. Культура чіпляє суспільство. Українців можна спровокувати. В нас бурлить кров і грають гормони. Те, що є люди, які можуть висловити свою думку, як викладач художньої академії, який розкидав так звану виставку з членами, – це прекрасно! Значить, ми – живемо! Без подібних подій культурне життя було би прісне й нецікаве.
Володимир Сосюра писав у мемуарах, як він навкулачки бився, коли хтось із колег погано говорив про його вірші. Решта, хто був у кімнаті, ховалися під стіл. І ми із задоволенням читаємо про це.
Нашій новій культурі – 20 років, це прекрасний вік! Коли буде 120 – тоді скидатимемо щось зі старих пароплавів історії.
На зустрічах із читачами років 10 тому письменників часто запитували про ненормативну лексику в книжках. Зараз не питають. Минув етап, коли молодь легко читала ці слова, а старше покоління – обурювалося. Це був типовий пубертат. Сьогодні ми знаходимо вже інші слова в книжках і сперечаємося про інше. Цикл формування культури подібний до циклу формування людини. Має вирости критична маса українців і перехворіти на всі дитячі болячки. Зараз, наприклад, у нас лихоманка.
Олександр ЧЕКМИШЕВ, 51 рік,
медіаексперт
Думка про те, що велика частина людей обурюється на заборону російського контенту, – надзвичайно перебільшена пропагандистами. Українські пісні та фільми широким загалом сприймаються абсолютно органічно. В кінотеатрах давно є українськомовний дубляж. Він кращий, за московський, бо його створюють ліпші актори, з вигадкою, з різними розкладками акцентів та жаргонів.
Багато російськомовних, які виховували дітей на Чехові й на Пушкіні, вподобали український контент. На радіостанціях, які працювали на півдні та сході країни, говорять: "Вау! Я відкрив для себе українські пісні!"
Не бачив жодних проявів реальної демонстрації проти мистецтва, крім штучних. Не спостерігаю реального обурення українців щодо того, щоб повертати Ані Лорак чи Таїсію Повалій. Навпаки, в Україні з'явилися актори, популярніші за зірок російської естради. Вони комфортно почуваються у своєму сегменті, дають шалені касові збори. Це відбувається цілком органічно та на користь українського культурного продукту.
4 
35413
Коментарі