У відносинах із Росією для сусідів не буває точки компромісу

Політика — мистецтво компромісу. Україні потрібно його шукати навіть в умовах війни.

Коли чую подібні заяви, згадую Білорусь. 1995 року на референдумі вона відмовилася від свого герба й прапора на користь оновленої радянської символіки. З тієї пори біло-червоно-білий прапор і герб "Погоня" мають у країні статус незареєстрованої символіки. Заборонені на публічних заходах.

Того ж 1995-го російська мова отримала в Білорусі статус державної. Білоруською сьогодні навчаються майже 15 відсотків школярів. Вільно володіє національною мовою кожен третій житель країни, але лише кожен 20-й її використовує.

На території Білорусі розташовані російські військові стратегічні об'єкти. За них Мінську списали 900 мільйонів доларів боргу за енергоносії. Пообіцяли надавати результати розвідки.

Білорусь перебуває в усіх державних об'єднаннях, які вигадала Москва. Мінськ щоразу підтримує російські резолюції в ООН і голосує синхронно з Москвою.

Але навіть цієї поступливості Росії виявилося замало. Торік у грудні російське керівництво поставило питання про створення Союзної держави.

Президент Білорусі Олександр Лукашенко вже обурився тим, що під приводом "глибокої інтеграції" Москва хоче приєднати його країну до складу Росії. Оголосив, що Білорусь у РФ не увійде. А в Москві відповіли, що "курс на розширення стратегічної взаємодії з Мінськом не підлягає сумніву".

25 років Мінськ викорчовував у себе будь-які національні мотиви. Вихолощував усе, що могло стати подразником для сусідньої держави. Перетворював себе на лояльний, дружній і зрозумілий простір. Але це не захистило його від загрози поглинання. Швидше навпаки.

Білорусь — це приклад того, що у відносинах із Росією для сусідів не буває точки компромісу. Будь-які поступки Москва сприймає як самі собою зрозумілі. Для Кремля "розумний компроміс" — це капітуляція.

×