Сьогодні національна футбольна збірна України візьме старт у відборі до фінального турніру європейської першості 2008 року. Перша гра проти команди Грузії відбудеться на головному стадіоні країни, трибуни якого гарантовано будуть напівпорожніми.
Український футбольний глядач традиційно ходить не на "своїх", а на "чужих". Тому можна бути на сто відсотків упевненим, що "на Грузію" у Києві публіка не збереться. Чому київські уболівальники не підуть дивитися "на Україну" — окреме питання, на яке слід відповідати щонайменше кандидатською дисертацією. Ми ж просто відзначимо цей факт як даність, звернувши увагу на інше.
Зайвий квиточок запитували б за три квартали до стадіону
Якби цей же футбольний матч був проведений у будь-якому іншому місті України, окрім Києва та Донецька, трибуни гарантовано тріщали б від публіки. Зайвий квиточок запитували б за три квартали до стадіону, а квиткові спекулянти заробили б непогану копійку. Це був би справжній футбол, який без заповнених трибун вже не той. Не вірите — запитайте у будь-якого футболіста. І він скаже, що йому набагато краще виходити на заповнений вщент стадіон, навіть якщо цей стадіон уболіває проти його команди. Тому що аби грати погано на очах десятків тисяч людей, треба бути особливого типу спортсменом, яких серед наших футболістів за поодинокими виключеннями немає.
Та чого я оце агітую тут за очевидні речі? Хіба і так неясно, що футбол має проходити за повних трибун? Виходить, що не ясно. Існують якісь вищі "стратегічні міркування", за якими нашій збірній краще грати на майже порожньому стадіоні у столиці, ніж на повному за її межами. То навіщо тоді піднімати стільки галасу з приводу запрошення в Україну наступного чемпіонату Європи, коли сама збірна України не хоче грати ніде, окрім Києва? Європа ж не сліпа. І цілком може не відгукнутися на наше запрошення туди, куди ми самі їхати не бажаємо.
Скажете, що за кілька років у інших містах набудують суперстадіонів. І що це змінить? Річ же не в стадіонах, а в наших національних традиціях. За ними ми ще дуже довго — можливо, ніколи — не будемо вважати Грузію "справжнім" закордоном. А наші футбольні керівники будуть ставити малозрозумілі "стратегічні інтереси" вище інтересів тисяч футбольних уболівальників зі Львова, Харкова, Запоріжжя, Дніпропетровська... І ще доброго десятка міст, які пішли б на гру Україна — Грузія з не меншим бажанням, аніж на гру Україна — Бразилія.
2 
1
Коментарі