Світ німіє у захваті від сингапурської зустрічі Дональда Трампа і Кім Чен Ина.
Ніби побраталися заради миру й без'ядерного життя наймогутніша воєнна потуга і мавпа з атомом у ранці. Пророкують уже не тільки Трампу, а й Кіму — Нобеля. Але то ще вилами по воді писано. Чути й тверезі голоси, що підписана угода ще не означає втрату Північною Кореєю ядерного щита, що мало чого в юного диктатора, хай і зі швейцарською освітою, у голові закрутиться. Одне слово, дивовижа, що чорна корова біле молоко дає, та треба ще скуштувати сметани і сиру з нього на смак.
Однак не кортить говорити, що гомонить світ про сингапурські угоди. Цікавіше, як реагують на них в Україні. Маємо думку нашого президента з акцентом на тому, що Кім повинен врахувати уроки України щодо будапештських гарантій безпеки, які давали нам ядерні держави після відмови від третього в світі ядерного потенціалу, що цілком слушно. Та домінує інша гіпотеза, а саме: ось якби Трамп узявся з тією ж енергією за розв'язання проблеми з агресією Росії на Донбасі й анексією Криму, ото було б Україні щастя. Може, й було б, та чи варто грати роль голодної корови, яка побачила солому на повітці і вже розкошує в передчутті смачного обіду? Чи ситуація з Північною Кореєю хоч чимось перегукується з українською? Віддалено, може, й так, а на дотик? На дотик війна в Україні — це фактично пряме зіткнення глобальних США й Росії, і ще треба добре подумати, чи захоче проросійський Трамп рішуче зупиняти це зіткнення. Це — з одного боку. А з другого — наша влада так заплуталася в протидії обранню Трампа президентом США, що який може бути в нього особистий інтерес до української проблеми?
Наша країна зараз — це дика суміш компрадорського капіталізму і новітнього феодалізму, її пожирає утроба ненаситного олігархату. США нібито це розуміють. Але не збираються загнуздувати утробу, а навпаки — стимулюють війну влади олігархів із народом, вимагаючи високих тарифів і зборів. Фактично взявши під ярмо управлінську челядь, заокеанський господар накидає його й на народ. Місія Волкера засвідчує, що внутрішня безока пітьма заокеанську метрополію цілком влаштовує.
Нам із вами така нелюба кума з її немилими гостинцями явно нічого доброго не несе. Навіщо ми їй? І чого від неї чекати, якщо в тієї куми визрівають суди за ініційовану з Києва "роботу" українського посла на Гіларі Клінтон і проти Трампа? Якщо нібито офіційний візит нашого президента зводиться до фактично випадкової та ще й проплаченої зустрічі з Трампом? Якщо…
Їх багато, таких "якщо", й уповати на те, що Трамп захоче піти на подвиг упокорення Росії заради миру в Україні — наїв нечистої проби, в реальній політиці недопустимий. Солома з повітки корові в ясла явно не падає.
Тут має працювати інша логіка. Пам'ятаєте лозунг мілленіуму: як почнеш третє тисячоліття, так і проживеш? В Україні на його початок припали розквіт і розпуста олігархату. Вибір злиднів для народу і раю — для небагатьох. Три останні президенти довели Україну до згуби під проводом офшорної орди нуворишів, знекровили її фінансово й морально. І тут ніякі трампи для нас не порятунок. Може, він би й радий особисто зупинити агресію Росії. Може. А хто зупинить війну української влади з власним народом? На цій війні на комара з дрючком, а на вовка зі швайкою не підеш. Наш народ не з однієї печі хліб їв, ми розгромили фашизм, але такого сконсолідованого в ненависті, озброєності й готовності пустити усіх з торбами по світу внутрішнього ворога наш народ ще не бачив — навіть за царату, кріпацтва і радянського державного капіталізму. Викохали собі на згубу звіра, якому людяність, сумління і честь такі ж зайві, як тигрові — гуманізм.
За всіх ознак подібності з латиноамериканськими й африканськими режимами наш, український, питомо наш. Ми всі разом під дудку олігархів ростили його як рідного сина. Згадаймо кумирів, месійок і рятівників нації, яких обрали на свої голови і які сформували нинішню правлячу зграю з професійних шулерів і аферистів. І що робити тепер?
Переатестація кумирів нічого не дасть. Настав час народу сказати рішуче слово тим, хто його зрадив і потоптав його гідність у післямайданівському забігу за мільярдами в офшорному потьмаренні і псевдореформному ражі. На виборах — само собою. Знаємо ж, що навіть парубки не завжди виконують передвесільної обіцянки, а політики свої — і поготів. Потрібен всенародний суд над тими, хто зробив з України світову жебрачку, а з народу нашого — горьованого страдника. Без пощади й без жалю. Не під гарячу руку, а з усією силою закону.
Не зупинивши війни влади з народом, не вдасться зупинити й агресію проти України.
Влада кривдує українців, а тим часом на крові ще й баришує. Всі тарифні роттердами і дюсельдорфи йдуть обіруч із війною з агресором. Вони нам укорочують віку, але дзвенять золотом в ахметових, бабакових, фірташів, григоришиних, порошенків, коломойських (яка разюча єдність російських і українських магнатів!), у коболєвих, вітренків, суддів, міністрів, прокурорів, поліцейської старшини. Гібрид агресії і "реформ" — ото і є формула українського життя під знаком узаконеного злодійства. Щоб побороти цей гібрид, мірошницьким побитом — запустив і хай мелеться — не відбудешся. Хата кожного не скраю, а у вирі боротьби — ось що вимагає вихід країни і кожного українця з олігархічного пекла й полону на широку верстову дорогу. Пойме нехіть — із пекла не вирватися. Не солома на повітці як мрія голодної корови, а воля і доля гідної людини. Ми ж не сірки на ярмарку. Ми не потикаємо носа до чужого проса — в нас свого вистачить і на куліш, і на кашу, ще й курочці на гостинець. Країну і людей нагодують не лотереї і не позички, а робота на своїй землі — іншого не дано. І тут Трамп, за всієї поваги до чужого президента, нам не помічник. Дамо собі раду — тоді й люди допоможуть. Сингапур, між іншим, збудував державу сильну й без корупції задовго до зустрічі Кіма й Трампа.
І ще зверніть увагу: американський президент ні слова не сказав Кіму про тяжке життя корейців у його бантустані. То чи йому болить, як живуть українці? Думаймо даними богом своїми макітрами, а не молімося на карки зайшлих ворон.
6 
1
Коментарі