"Якщо не можемо повернути окуповані території на наших умовах — робимо паузу"

 

— Україні потрібна децентралізація, але не політична, а фінансова. Для цього не треба перетворювати державу з унітарної на федеративну. Зараз гроші місцевих громад ідуть у Київ. Там розкрадаються. Назад із податків повертається мізер. Тому формувати бюджети потрібно на місцях. Але статус Донбасу не має відрізнятися від статусу Київщини чи Львівщини. Треба створити для всіх єдину модель. Потім розмовляти з громадою окупованих територій, чи хочуть бути в Україні на таких умовах. Якщо так — приєднуйтесь, ні — до побачення, — говорить експерт із міжнародних відносин фонду "Майдан закордонних справ" Олександр ХАРА, 39 років.

На початку 2000-х працював у Міністерстві закордонних справ та в посольстві України в Канаді. Пізніше — в апараті Ради національної безпеки й оборони.

Якою має бути ця модель співжиття?

— Важливо, щоб вона слугувала інтересам українського сус­пільства, а не була нав'язана Москвою. Росія шляхом федералізації намагається зробити Україну недієздатною і підконтрольною. Конфлікт виникне, щойно Донбас отримає особливий статус. Люди запитають: чому ті, хто воювали проти України, мають його, а хто боровся за неї — ні.

Народ має самостійно визначитися з конституційним статусом Донбасу. Хоча живе під пресом президентської пропаганди й не має повної інформації. Адже текстів Мінських угод ніхто не бачив. Відсутній повний перелік документів, які були підписані. Президент узяв зобов'язання, яких не має за Конституцією. Це перевищення повноважень. Якщо глава держави погодиться на вибори на нині окупованих територіях Донбасу та на їх особливий статус — суспільство обуриться. Це може спровокувати громадянське протистояння, а то й війну.

Які наслідки матиме військове повернення окупованих територій?

— Велика помилка президента, що він не говорить про військове вирішення конфлікту. Самі дипломати ще жодної війни не вигравали. Дипломатія — інструмент, який супроводжує військових. Якщо увага тільки на неї, а армія не діє — цілей не досягти.

Як будувати стосунки з жителями окупованого нині Донбасу після його силового повернення?

— Можна застосувати досвід інших. Приклад — розпад Юго­славії (події 1991–2008 років, у результаті яких країна розділилася на сім незалежних держав. — ГПУ). Сербія, Хорватія, Боснія і Герцеговина мають програми з примирення. Найгірше вони працюють в останній. Це економічно найдепресивніша територія. Якби не міжнародна спільнота, країни не існувало б. Там досі є ­серйозні протиріччя. Серби, боснійці й хорвати в цій країні не змогли домовитися. Мають трьох президентів, які змінюють один одного. Їхнє головне завдання — блокувати будь-які ініціативи іншої меншини. Такий варіант влаштував би росіян.

Інший приклад: після Другої світової війни в Західній Німеччині причетних до злочинів судили. Вони не могли потрапити до влади. Також проводилася роз'яснювальна робота. Це дозволило подолати наслідки внутрішньої окупації гітлерівським режимом. Донбас також мусить пройти через таку ідеологічну реабілітацію. Певний час там не можна проводити вибори до Верховної Ради. Це — не демократично, але іншого виходу немає.

Що буде, якщо тимчасово ізолювати Донбас від України?

— Якщо росіяни не виводять свої війська, слід відмовлятися від будь-якої підтримки населення на цих територіях. Окупований Донбас адміністративно, економічно та у військовому плані — фактично частина РФ. Формальне його повернення до України призведе до втрати нашої державності.

Поки не маємо можливості тиснути на Росію або відвоювати регіон зі зброєю — потрібно відкласти конфлікт на пізніший термін. Влада має утримати території по лінії розмежування, щоб окупація не ­розширювалася. Зміцнювати армію, ­проводити реформи. Зробити висновки з військових катастроф. Забезпечити децентралізацію. Потім збройним чи дипломатичним способом повертати окуповані території Донбасу й Криму.

А якщо просто чекати, поки ситуація вирішиться сама?

— Президент обрав цей варіант. Він лишає Україну у сфері впливу Росії. Потрібно розір­вати всі стосунки з агресором. Бо вони дають змогу Москві й далі втручатися у внутрішні справи нашої держави. Не можемо переорієнтувати економіку, політику на Захід.

Але Захід продавлює неприйнятні для України рішення.

— У наших тамтешніх партнерів увірвався терпець. Вони прагнуть вирішити свої безпекові питання. Не хочуть, щоб Росія погрожувала їм ядерною ­зброєю чи збільшенням кількості військ на кордонах Євросоюзу й НАТО. Зацікавлені співпрацювати з Кремлем у боротьбі з тероризмом. Також Російська Федерація — великий ринок збуту товарів. Дає нафту, газ і корисні копалини для Європи. Україна — не такий важливий партнер. Тому тиснутимуть, щоб забезпечити хоч якесь примирення та відновити стосунки з Москвою.

Що станеться, якщо окуповану частину Донбасу офіційно віддати Росії?

— Таке рішення можна прийняти лише на всенародному референдумі. Якщо президент хоч заїкнеться про це, його слід зміщати.

Який вихід є найкращим?

— Зараз рухаємося до найгіршого варіанту. Захід нав'яже своє бачення вирішення конфлікту. Громадянське суспільство, військові, волонтери цього не приймуть. Можливі заворушення. Москва може скористатися цим для розкачування ситуації в Харкові, Одесі, Херсоні, Дніпропетровську. Ці міста важливі для неї — з точки зору економіки та оборонно-промислового комплексу.

Кращий сценарій — вийти з Мінських домовленостей. Шанс на це можливий при перезапуску влади, у тому числі перевиборах президента. Він має визнати, що обіцяне в Мінську — його помилка, а не зобов'язання держави. Має сказати: розумію, що не можу виправити ситуацію, тому йду у відставку. Новий глава держави домовлятиметься з Росією щодо миру. А його не може бути, якщо вважаємо, що немає війни. Потрібно визнати факт військової агресії Москви — і потім вести з нею мирні переговори.

Яку роль може зіграти референдум у пошуку виходу з конфлікту?

— Референдум необхідний, щоб розмовляти із західними партнерами та Росією, спираючись на думку громадян. Став би сильним козирем.

Людям треба пояснити: повернути Донбас лише зброєю не вдасться, бо воюємо з ядерною державою. Погодитися забрати території на умовах, які пропонують, теж не можемо. Це призведе до краху української державності. Правильне і чесне питання до суспільства: чи варто на певний час Донбас ізолювати від України, але залишити за собою право повернути ці території згодом?

Що це нам дасть?

— Час. Можливість не втратити інші території. ­Важливо наводити порядок у країні, зміцнюватися. Потім зможемо повертати окуповані ­землі. Сталін пропонував Аденауеру (канцлер Західної Німеччини в 1949–1963 роках. — ГПУ) об'єднан­ня двох німецьких держав на умовах не входження в західні військові та економічні союзи. Аденауер відмовився. Розумів, що Німеччина втратить свою незалежність, стане сателітом Москви. Його звинувачували в зраді східних німців. Але він знав: економічна, політична, військова інтеграція з Заходом дозволить повернути ці території. У нас — схожа ситуація. Якщо не можемо повернути окуповані території на наших умовах — робимо паузу.

Навчався в Королівському коледжі в Лондоні

Олександр Хара народився 1976 року в Донецьку. Етнічний грек. Батько — народний депутат чотирьох скликань, мати завідувала клубом авіапідприємства.

Закінчив Донецьку державну академію управління та Дипломатичну академію при Міністерстві закордонних справ. Працював у МЗС, у посольстві України в Канаді, в апараті Ради нац­безпеки й оборони. Випускник Королівського коледжу оборонних наук у Лондоні — закладу для вищих офіцерів, держслужбовців і представників великого бізнесу Великої Британії, країн-союзників та партнерів. Позаторік долучився до фонду "Майдан закордонних справ".

Дружина працювала в Міністерстві закордонних справ, нині — приватний нотаріус. Мають 11-річного сина.

×