Понад рік при Уманській виправній колонії N129 діє навчальний центр, де засуджені жінки опановують професії швачки та закрійниці. Навчання організоване, як у ПТУ: 10 місяців лекцій, канікули, сесії, іспити, захист дипломних робіт. Випускниці отримують свідоцтво державного зразка.
Колонія розташована за містом у промзоні. Її мур відрізняється від заводського лише колючим дротом вгорі.
Минаю двоє залізних дверей та три решітки. За спиною ляскають затвори. У дворі цехи, гуртожитки, медпункт, пральня, вечірня школа, клуб, кілька капличок. Тут близько 450 засуджених віком від 18 років. Найстаршій — майже 70. Сидять за наркотики, крадіжки, вбивства.
Неподалік медпункту курять жінки. На деяких сині спецівки з номерними знаками. Інші вбрані в спорткостюми, джинси.
— Доброго дня, — вітаються вони з капітаном Ольгою Гудзенко, яка супроводжує мене.
— Ольго, не лайся! Який приклад подаєш молоді? — робить зауваження одній із засуджених капітан.
Повертається до мене й пояснює:
— Такий контингент. Хоча, коли спілкуєшся, не скажеш, що деякі за вбивство сидять. Зараз, якщо хтось із засуджених дасть письмову згоду на інтерв"ю — поспілкуєтесь. Вони не дуже хочуть, щоб про них писали.
За хвилин п"ять до кабінету заходить 28-річна Лідія Клімова. На ній темно-синя фуфайка з номерним знаком та брюки. Жінка виглядає старше. Ліда неквапливо підходить до столу, знімає темну хустку, сідає на стілець, усміхається і трохи ніяковіє. Вона погодилася на розмову, але фотографуватися відмовилася. Її посадили два роки тому за наркотики. 2008-го звільнять за хорошу поведінку, хоча мала б відсидіти 5 років. У в"язниці вона отримала свідоцтво швачки. Нині освоює професію закрійниці.
— Люблю вчитися, — каже Ліда, поправляючи волосся, охайно зібране в пучок. — Я в дитинстві мріяла малювати, а мати бачила мене швачкою. У листі додому написала, що її мрія збулася.
У п"яти цехах колонії в"язні шиють матраци та спецодяг.
— На лекціях вчимо їх шити повсякденне та вечірнє вбрання, — каже директор навчального центру 63-річний Михайло Левицький. — Зараз слухачки розробляють одяг для показу мод професійними моделями. У конкурсі братимуть участь засуджені жінки України, Росії й Білорусі. Модельєри мають створити казковий або ж історичний жіночий образ. Наприклад, Роксолану чи Попелюшку.
На 23 штатних працівників — 105 слухачів, по 30 у групі, розповідає Левицький. Щодня викладають 3–4 пари. Працюють у дві зміни. Після навчання слухачі займаються самопідготовкою. Більшість засуджених не мають професії, тому в центрі отримують освіту.
Капітан Ольга Гудзенко розповідає історії підопічних. Одна з засуджених — Ярослава — сидить за вбивство. Вона прочитала в газеті оголошення, що сім"я продає норкову шубу. Прийшла до вагітної господині й утопили її у ванній. Забрала дорогоцінності.
Переважно тут відбувають покарання за крадіжки, вживання та продаж наркотиків. Але є ті, які сидять за більш тяжкі злочини. Надія вбила матір, поклала її у скриню й закопала на городі. А Тетяна вдруге вийшла заміж. Чоловік ревнував жінку до нерідної йому дитини, якій дружина віддавала всю увагу. Поставив умову: або він, або дитина. Жінка втопила маля в колодязі.
На Черкащині лише одна жіноча колонія. В Україні — 13 виправних установ для жінок.
2 
1
Коментарі
4