Цього року між селами Тальянки та Леґедзине Тальнівського району археологи розкопали 43 будівлі в трипільському поселенні. Усього науковці там нараховують 2700 будівель.
— Якщо розкопувати по дві хати на рік, то піде не одна тисяча років на розкопки, — каже директор заповідника "Трипільська культура" 44-річний Владислав Чабанюк. — Почалися розкопки тут 1981 року. У 1990-х припинилися. Поновили роботи з 1998 року. Археологічні експедиції працюють щоліта. Роботи фінансуються американським та англійським фондами.
На території Черкаської області близько 250 трипільських поселень. Між селами Легедзине і Тальянки їх найбільше. Займають 450 га. Одночасно в такому поселенні-гіганті проживали близько 13 тис. осіб. Трипільці жили там приблизно 5 тис. років тому. Займалися землеробством.
— На одному місці трипільці довго не жили. Селилися на 50–60 років. Коли земля виснажувалася, переселялися в інше місце, — веде далі Чабанюк. — Спочатку переселялася частина поселення. Вони будували житла, доки решта закінчували роботи на старому місці.
Посеред поля розкопана ділянка. На глибині трохи більше, ніж метр видно залишки будівлі.
— Тут два житла, — пояснює Владислав Чабанюк. — Трипільці будували хати буквально за 1–2 метри одна від одної. Будівлю зводили на два поверхи. Дерев"яний каркас обмазували глиною з половою. Нею ж змащували підлогу другого поверху. Саме на другому поверсі житла знаходимо жертовники, печі, лави, робочі місця. Це було житлове приміщення. Перший поверх — господарчі приміщення. Житло трипільців було досить великих розмірів: завширшки 4,5–5 метрів, завдовжки 10–20 метрів. Стіни завтовшки до 30 сантиметрів.
Штукатурка ідеально прогладжена, стіни пофарбовані в теракотовий колір, вікна круглі. Коли трипільці полишали поселення, будівлі спалювали.
— Спалення жител — ритуал, — зазначає Чабанюк. — Воно вважалося живим організмом, який потім умирав.
Місце, де під шаром землі є залишки хат, знаходять за допомогою магнітометра.
— Перепалена глина має певну намагніченість. Якщо заміряти, то в тому місці, де є рештки будівлі — різкий скачок магнітного поля, — розказує Чабанюк. — Поки робота не розпочалася, складається фото-план, заміряється висота, щоб знати на якій висоті була знахідка. Ділянка розбивається на квадрати. Спочатку основний інструмент — лопата. Далі зчищають землю ножами. Ніж має бути не гострим. Знімають землю так, щоб нічого не порушити. Зазвичай, на розкопках знаходять браслети, намистини з міді, кістки та дерева. Також битий посуд, знаряддя праці, рештки одягу, статуетки, фігурки, предмети інтер"єру.
На одному місці трипільці довго не жили. Селилися на 50–60 років
Кожну знахідку пакують у спеціальний пакет. На базі знахідки відмивають від вапняного нальоту в розчині соляної кислоти. Потім добре промивають водою.
Інколи знаходять зменшені копії трипільських хат.
— Усього існує не більше 10 таких копій. У нас у колекції їх дві — зменшена копія хати та зріз, де видно інтер"єр, — каже Владислав Чабанюк.
На розкопках, окрім працівників музею, є науковці столичного інституту археології та студенти різних вишів. Експедиції проходять у липні та серпні.
Живуть археологи в будинку, в якому раніше мешкали спеціалісти колгоспу. До цього студенти спали в колгоспному саду в наметах.
— Студенти сюди приїздять на ознайомчу практику, — говорить директор заповідника. — Більшість практикантів — жінки. Робочий день починається рано. До місця розкопок археологи йдуть пішки 2,5 кілометра. Встають о шостій ранку, починають працювати з 7.30 і десь до 14.00. Потім обід. Після нього вже не працюють — спекотно.
2 
1
Коментарі