На понад 720 сіл і сотню хуторів області припадає 140 аптек та аптечних кіосків. Із них 84 державні, 45 приватних. Ліками не забезпечений кожен п'ятий сільський населений пункт.
Єдина у Тальнівському районі сільська приватна аптека розташована у селі Легедзине. Там живуть 960 осіб. Село дорогою на Умань за 20 км від районного центру. О 13.00 приїжджаю в село.
— Ондечки наша аптека, бачите, розовий будинок, — показує рукою перша зустрічна жінка.
Минаю сільмаг, кафе й заходжу до аптеки. Смикаю за ручку — зачинено. На дверях написано, що аптека працює з 9.00 до 16.00.
— А її немає, вона на похорон пішла, — каже чоловік, що їде велосипедом. — Підождіть трошки, зараз буде. Якщо хочете, ідіть з хазяйкою поговоріть. Он вона в кафе сидить.
У приміщенні кафе кілька жінок сидять за накритими столами. Чекають, доки з похорону приїдуть люди на обід.
— З цією аптекою одна морока, — говорить власниця 44-річна Наталія Ігнатюк, час від часу дивиться у вікно. — Ніколи сільська аптека не може бути прибутковою. Це лише добра справа для моїх односельців. Аптекарем у мене працює Тетяна Григоренко, колишній медик. Приїхала якось перевірка з Черкас і виявили, що в неї немає фармацевтичної освіти. Хотіли закривати. Я й погодилася. Але сільські люди такий ґвалт підняли, що аптеку зрештою лишили.
За півгодини з похорону приїздить бортова вантажна машина. Приходить аптекарка Тетяна Григоренко, 51 рік. Відчиняє аптеку. У великій кімнаті на підлозі — плитка. Приміщення опалюється електричним конвектором. У п'яти шафах складені медикаменти. Аптекарка одягає халат.
— Загалом у нас понад 500 найменувань ліків. Для села це нормально. Найдорожчий препарат — простамол уно за 204 гривні. Зараз сезон, то купують протигрипозні ліки. Якщо треба щось дороге, замовляю з бази з Черкас.
До аптеки заходить середніх років жінка. Просить продати їй дитячий панадол. Швидко розраховується і йде.
— Спішу на обід у кафе, — каже аптекарці. — Бачу, двері відчинені, й думаю забіжу, доки Таня є.
— За день буває по-різному. Інколи 10 відвідувачів, а інколи й три десятки, — розповідає Тетяна Григоренко.
— Назви ліків рідко питають. В основному кажуть: "Таню, а що в тебе є від головного болю чи рвоти?". Я ж все життя в медицині проробила, знаю, що їм порадити. Молодьож інколи презервативи просить. Ось тут, бачте, справа лежать. Правда, місцеві хлопці мене соромляться, в кіосках більше купують. Ціни в нас нижчі, ніж у райцентрі. Зараз із сусідніх сіл Вишнопіль й Тальянки приїжджають.
У селі Веселий Кут Тальнівського району працює державний аптечний кіоск. Там живуть 580 людей. Село за 15 км від Тального. У суботу автобус не ходить. Добираюся попутками. На в'їзді в село мене чекає червоною "дев'яткою" сільський голова Павло Козаченко:
— Нашу аптеку хотіли закрити, — говорить Павло Козаченко. — Казали, що в аптекаря немає освіти. Так вона отримує якихось 200–300 гривень. Хто ж зі спеціалістів за такі гроші до нас поїде?
Аптечний кіоск на другому поверсі амбулаторії. Вікна й двері— металопластикові.
— Кілька років амбулаторія була на утриманні сільської ради. То це ми зробили ремонт. Підключили газове опалення. Якби держава керувала, нічого не було б.
Усі препарати вміщаються в двох шафах. Аптекарка 34-річна Світлана Остроушко сидить за столом:
— Найдорожчий сироп від грипу — 69 гривень. Маємо дитячі ліки, антибіотики. Буває, і вночі з постелі підіймають, як щось треба. Не сердюся, це ж моя робота. Якщо замовляють щось дороге, того ж дня їду за ним у Тальне. Звісно, за мукалтіном, який коштує 6 гривень, не поїду. Часто просять занести ліки їм додому. Як іду на обід, то беру й розносю по хатах. Зарплату маю від виторгу. Більше 300 гривень не отримувала. Людей буває по-різному. Трапляються такі дні, що тільки двоє відвідувачів прийдуть.
2 
1
Коментарі