— Так плачете, наче він на войну йде, — говорить матері одного з призовників жінка років 40 біля воріт черкаського міського військкомату. У понеділок о 7.40 сюди прибувають на відправку призовники з області.
— А я вобще два года служив, — каже 45-річний Василь Рябокінь сину 20-річному Русланові. — Рік швидко мине.
11 хлопців із Черкас та Черкаського району йдуть до актової зали військкомату. Розсідаються, чекають на перекличку.
— Оно пацан поїхав на учєбку в Київ, а тоді повернувся і служить у Черкасах у конвойній роті. Купив старшині пачку бумаги й пішов додому. Раза три на тиждень ходить, у гражданці, як положено, — розповідає 19-річний Олександр Васюра.
— Казали, на осінь останній призив буде, — говорить 19-річний Вадим Титаренко.
— Ага! І їм нанімай потом повара, уборщика. Бо ж контрактнік тобі не буде парашу мить, — долучається 19-річний Антон Боровик. — А проводи хтось празнував? У мене чоловік 70 було.
— Покупатєлі приїдуть аж завтра. І то можуть зразу не забрати. Можеш три дні тут сидіти, — додає Васюра. — Знакомий в осінній призив місяць сидів. Його додому відпускали.
Деякий час хлопці сидять мовчки. Потім розмовляють про дідівщину.
— Щас дідовщина не така, як ранше, — каже 18-річний Олександр Вовк. — Може бути там "покорми дєдушку", "напої дєдушку". Чув, щоб перевестись у діди, треба 200 гривень платити. Нічо, батьки вишлють. По-любому ж нада платить. А подруга когось жде?
— Нє-е! — хлопці відповідають майже одноголосно.
— Чого? Я он зі своєю п'ять год. Плакала, — додає Олександр.
До зали заходить жінка років 35 в яскраво-червоному костюмі.
— С празніком, хлопчики! — звертається. Призовники сміються. — Зараз я з вами проведу тестування для встановлення вашої психічної устойчивості. Відповідати треба "так" або "ні", — роздає трафарети, олівці та бланки. — Буде 84 питання. При подщьоті балов сущєствує шкала іскрєнності. Тому відповідайте тільки правду. Поставтеся серйозно до цього тестування, тому що легше рік в армії відслужити, ніж зняти діагноз у псіхіатра. Тести російською мовою. Всі розуміють мову сусідньої держави?
Призовники кивають.
— Иногда мне в голову приходят такие нехорошие мысли, что лучше о них никому не рассказывать, — починається тестування. — Запоры у меня бывают редко. Иногда у меня бывают приступы смеха или плача, с которыми я не могу справиться.
Потім новобранці йдуть на огляд до дерматолога і терапевта. Двоє вибігають надвір палити.
— Курити шкідливо! — говорить майор років 40, стоїть біля дверей з цигаркою.
— Та ми трохи, — відказують.
— З області призвали близько 500 осіб, — розповідає майор. — Раніше з усієї України призивали 25 тисяч, а зараз — 14. Хочуть переходити на контрактну армію. Сумніваюся, що вона буде. Аби годувати контрактну армію, потрібні великі гроші. Найкращий варіант — 50 на 50. Хлопці, не тупіть. У бійку не лізьте. В наш час це все кримінальна відповідальність. Слабших за себе ображати не можна. Поважайте себе і поважайте інших.
Після лікарів новобранці збираються у дворі.
— Ніхто не передумав за ніч служити? — запитує військовий комісар, полковник Євген Корж, 49 років. — Значить, перше: повідомте батьків, хто куди попав служить. Документи: права, в кого є, воєнні білєти завжди носіть із собой. На дорогу возьміть гривень 50 на їжу. Тут ні за що не платять. Як прибудете у частину — слухати командирів.
Призовники беруть сумки, переходять до обласного збірного пункту. Там біля КПП стоять семеро із Христинівського району.
— Ми бусом тільки-но приїхали, — каже 19-річний Віталій Андрунь. — Вдома і сльози були, і понапивалися, і морди били. На проводи тисяч 5 потратили.
3 
1
Коментарі