Торік на роботу за кордон із Черкащини виїхали 304 людей, за перше півріччя цього року — 164. Такі дані наводять в управлінні праці та соціального захисту населення облдержадміністрації.
— Врахували тільки тих осіб, які виїхали офіційно через агентства з працевлаштування, — каже 58-річний Микола Ткаченко, заступник начальника управління. — Насправді черкасців, що виїхали на заробітки, значно більше. Хтось виїздить через столичні фірми, хтось через знайомих, хтось самостійно відкриває або шенгенську візу, або просто купує турпутівку. Найлегше виїхати на сільськогосподарські роботи. Бо там від робітника потрібна лише фізична праця.
Уманка 26-річна Юлія Кондратьєва у вересні повернулася із Фінляндії. Працювала на фермі поблизу міста Іматра, допомагала на полі, збирала врожай:
— З непривички, то буде важко. Але я до городу звикла, бо постійно з мамою пораємося на 50 сотках.
На фермі садили картоплю, цибулю, салат, смородину, полуницю, горох. За місяць отримувала 800 євро. На харчі та проживання не витрачалася.
— У фермера є флігель — такий собі двоповерховий будинок. Розбитий на кімнати. Там жили восьмеро заробітчан — шестеро з України та двоє росіян. У будинку євроремонт зроблено, кухня із сучасною технікою. Кожна кімната на двох людей, є інтернет, телевізор, окрема ванна.
Харчувалися переважно овочами з фермерського господарства. Раз на тиждень фермер закуповував м'ясо, фрукти, крупи для працівників.
— Я їздила на три місяці, щоб трохи підзаробити, — каже Юлія Кондратьєва. — А багато хто їде туди й на рік. То на ягодах, то на полях, узимку сортують овочі у сітки і миють для продажу. За рік привозять додому до 10 тисяч євро. За ці гроші можна думати про якесь житло. Моя знайома теж з Умані спочатку знімала квартиру. Потім лишила дитину на рік у матері, повернулася та придбала собі малосімейку.
Розповідає, їздить лише через перевірені фірми, що регулярно відправляють працівників за кордон.
— Чоловік моєї куми поїхав нелегалом. Спокусився, що не треба нікому переплачувати. Купив туристичну путівку, вискочив з автобуса і гайда. Пропрацював місяць у Данії. А фермер замість того, щоб заплатити, викликав поліцію та службу міграції. Його без грошей і депортували. А зараз із простроченими документами його за кордон більше не випустять. Так що ліпше заплатити за послуги своїм, аніж потім тебе підставлять чужі.
37-річний В'ячеслав Ягельський із Черкас двічі їздив на роботу у Данію.
— Свиней годувати доводиться і в спеку, і в дощ. Увечері гній у душі обмив і падаєш спати. Підніматися, особливо улітку, треба о четвертій-п'ятій ранку, коли не так спекотно. На нас двох з напарником із Західної України приходилося 100 свиней. Доки усіх обслужиш, зморюєшся сильно.
За роботу данський фермер платив по 1 тис. євро. За місяць, якщо до працівників немає ніяких претензій, міг додати 100–150 євро премії.
— Якщо усе легально, то можна працювати, бо як їдеш нелегально або через знакомих, то біда. Можуть і круглосуточно заставити робити, і в город не вийдеш, щоб поліції на очі не попастися, — розповідає. — Робота за кордоном не те, що в Україні. У нас як працюють — вийшли, закурили, поговорили і нехотя взялися до роботи. Там усе по-іншому — цілу годину маєш працювати, не присідаючи. За годину дається 5 хвилин на перекур чи в туалет сходити. І працюєш далі.
2 
1
Коментарі