У жовтні минулого року 38-річний В"ячеслав Александров з Умані втратив роботу. Працював у фірмі "Авеста", що торгує запчастинами до сільгосптехніки. Коли реалізація впала на половину, директор фірми звільнив більшість працівників.
— Став на біржу, — розповідає Александров. В"ячеслав одружений, виховує однорічного сина. — Спочатку отримував 500 із хвостиком гривень допомоги по безробіттю. Але що зараз ті півтисячі? Згадав, що у дитинстві любив із батьком копирсатися в автомобілі, — каже чоловік. — Зняв із горища журнали "Наука і життя", заново перечитав. Вирішив застосувати свої таланти в цій сфері А куди діватися? Родину ж годувати треба.
В"ячеслав Александров вирішив організувати майстерню з ремонту автомобілів. Написав заяву на ім"я директора міського центра зайнятості з проханням виділити кошти на відкриття власної справи. Надав бізнес-план.
— Сів, підрахував, детально все розписав, — продовжує В"ячеслав. — Виявилося і коштів треба небагато. Розмістив майстерню в гаражі. Лишалося купити дещо з інструменту та зареєструватися приватним підприємцем.
У грудні 2008-го Александров отримав 5 тис. грн і відкрив майстерню. По місту розклеїв оголошення про ремонт автомобілів. Спочатку мав два-три замовлення на тиждень. Тепер п"ять–сім. За місяць заробляє в середньому 3 тис. грн.
47-річна Валентина Варич із Маньківки вже два роки без роботи. Жінка часто хворіє. Раніше перебивалася тимчасовими заробітками.
— То на базарі замість кого постою, то по господарству допоможу, кілька місяців шила вдома, — ділиться Валентина. — А з приходом кризи важко стало.
Варич запропонувала кільком знайомим свої послуги в якості няні.
— Беру скільки хто дасть, — каже жінка. — Кому треба дитя з дитячого садочка забрати ввечері, кому в школу провести і зі школи забрати, то я погоджуюся. Платять, хто скільки може — п"ять чи десять гривень. За тиждень виходить 30–50 гривень.
Жашківчани Анжела та Павло Добровольські почали торгувати гарячими обідами на трасі Київ–Одеса. Раніше подружжя працювало на Жашківському маслозаводі. Обоє втратили роботу.
— Анжелка готувати починає десь о третій годині ранку, — розказує 32-річний Павло.— Робить варенички, пельмені, біляші. Я готую кашу, картоплю, фарш допомагаю молоти.
34-річна Анжела вже о 7.00 стоїть із гарячими обідами на автобані. Павло обладнав спеціальну для цього палатку. Поряд ще кілька десятків таких же підприємців.
Брали 3 гривні з дитини. Діти не хотіли відпускати
За місяць Добровольські мають 1000–1500 грн.
— Мало, але діватися немає куди. Ще тисячу отримуємо з центру зайнятості, — каже Павло.
40-річна Ірина Шемонаєва зі Сміли разом із подругою Наталією П"янковою організовують дитячі свята.
— Наташа стала Фунтіком, а я Клоунессою, — розповідає Ірина. — Замовили костюми, купили парики, яскраву косметику.
Жінки домовилися, що їхні послуги рекламуватимуть у безалкогольному кафе "Мрія".
— Через знайомих запропонували своє перше шоу в одній зі шкіл Білозір"я, — ділиться враженнями Ірина Шемонаєва. — Брали 3 гривні з дитини. Нас запросили з першого по четвертий класи. Результати перевершили всі очікування. Діти тримали нас за руки, не хотіли відпускати, просили ще провести конкурс чи якусь гру.
На тиждень жінки мають три-чотири замовлення зі Сміли, навколишніх сіл, Черкас. За годину роботи беруть 140 грн.
— Також нас запрошують на ювілеї, підприємства, до різних організацій, — каже Ірина. — Люди хочуть чогось нового, свіжого.
2 
1
Коментарі