Ви не помічали, що інформація надходить якимись хвилями – щойно візьмешся за певну тему, одразу зусібіч починають виринати цікаві факти, яких раніше не знав, або ж просто не помічав, занурений у інші справи.
Отак от абсолютно випадково трапила в очі книжка спогадів німкені – жертви сексуального насильства з боку радянських визволителів. І, неначе якийсь інформаційний магніт, вона почала притягувати до себе нові історії.
Декілька з них нам розповіли нещодавно у польському місті Ольштин, куди запросили на журналістську регату. Докладніше про цю подорож – наступним разом. А зараз трохи про визволителів.
Територія Вармінсько-Мазурського воєводства, столицею якого є Ольштин (колись Алленштайн), остаточно стала польською за результатами ІІ Світової війни. Тоді землі Східної Прусії поділили навпіл – частина перетворилася на Калінінградську область РСФСР, а частину радянські війська залишили Польщі.
Однак перед тим, як залишити, визволителі ретельно пограбували пруські маєтки і по змозі підірвали старовинні будинки – а що, боєзапасу тоді не рахували, душа широка, чому б не бахнути чергове гніздо фашистських звірів?
Зокрема, як розповів наш провідник, на прощання радянські війська висадили у повітря частину історичного центру Ольштина-Алленштайна. Але, на щастя, не весь. Врятувати вдалося кілька будинків, зокрема старовинний собор, настоятель якого відкупився від визволителів ящиком горілки.
Це, нагадаємо, було вже після перемоги над фашистськими варварами, а саме восени 1945-го року.
Як згадують, оковита тоді була найбільш конвертованою валютою у стосунках визволених з визволителями. У місцевому музеї, що теж дивом уник руйнації, зберігається велика колекція стародавнього живопису, переважно портретів місцевої прусської знаті. Як розповів нам провідник: досі живий один зі збирачів цієї колекції, 102-літній тутешній мешканець, який під час війни викуповував картини у радянських солдат за дуже вигідним тарифом – одна пляшка самогонки за одну картину чи інший предмет мистецтва із пограбованих маєтків.
Цікаво також, що картини в результаті такої феноменальної оборудки потрапили не на чорний ринок, а до музею. Можливо, не всі, але достатня кількість, щоб утворити прекрасну ольштинську колекцію.
Інший предмет пихи місцевих мешканців – ратуша. Її особливість полягає в тому, що це – трохи зменшена копія резиденції міської влади міста Крулевець (або ж Кенігсберг, або ж Калінінград). Пишаються ще й тому, що Кенігсбергської ратуші вже нема - її зруйнували, щоправда не у сорок п'ятому, а значно пізніше, вже у мирні радянські часи, в межах ідеології стирання німецьких слідів – і ольштинська копія залишилася єдиним спогадом про колишню могутність Крулівця-Кенігсберга.
Взагалі питання історичної спадщини є дуже вагомим для місцевої громади. Саме тому в музеї Грюнвальдської битви представлене досьє на всі замки хрестоносців, які були у Східній Прусії – як польській її частині, так і російській, з фотографіями та докладним описом того, що там зараз відбувається. Замок у Рині – відреставровано і створено фантастичний готель, замок у Ольштині – тепер музей, замок у Нідзіці – культурний центр... Замок у Калінінграді – висаджено у повітря 1968-го року за наказом Брежнєва, на його місці – довгобуд Дому Совєтов, замок у Балтійську – руїни, і так далі, і так далі.
Можливо, поляки схильні до надмірного акцентування своїх успіхів на тлі російських негараздів. Але факти вражають.
От сиди тепер і думай над старовинним правилом – переможців не судять. Чи так воно насправді – а чи це тільки спосіб приховати злочини, які легко можуть посперечатися із злочинами переможених.
2 
1
Коментарі
14