Яким був цей рік і чим жили найталановитіші люди України та світу, читайте у підбірці найбільш знакових статей рубрики "Культура" у журналі "Країна".
Січень
Рік для журналу почався із Інтерв'ю із Сергієм Якутовичем. "Коли читаєш історію України – усе те саме. Все повторюється тому, що Україна ніколи не була державою. Що відбулося 1918 року – не могли домовитися. Гетьман Скоропадський – єдина людина, що прийшла й запропонувала заспокоїтися, дисциплінуватися. Він за сім місяців зробив більше, ніж наш президент, - каже Якутович. Згадує роботу з Богданом Ступкою - Ми зі Ступкою сміялися з Бортка – у нього Тарас Бульба каже: "Умираю за русскую землю". Треба було купити фільм, дублювати українською й казати "За руську землю". Бо Україна – не тільки Галичина. Це фантастична країна і хочеться її об'єднати. Уже об'єднали захід і середину, але частину загубили.
11 січня картина російського режисера Андрія Звягінцева здобула американську кінопремію "Золотий глобус" і викликала резонанс у суспільстві, коли з'явилася онлайн. Ми поговорили із російськими та українськими кінокритиками, а також поцікавилися, що сказали про фільм об'єкти його сатири - російські чиновники.
"Російський герой завжди страждав. Усі великі й маленькі люди так живуть і так гинуть у Росії. Ця країна і є Левіафаном, який жує. Не тому, що голодний чи злий, а має таке призначення. А ми – планктон для нього. Тільки чекаємо, коли нас зжеруть. Є два головні типи російських героїв: зайва людина і маленька людина. Перша – інтелектуал. Герой "Левіафана" – маленька. Він не здатен до рефлексії, не має потреби в ній" - каже кінокритик Антон Долін у статті про "Левіафан".
Лютий
Документальна стрічка про Чорнобиль "Російський дятел" перемогла на американському фестивалі незалежного кіно Sundance. Головну роль зіграв 32-річний київський художник Федір Александрович, інтерв'ю з яким вийшло у журналі :"Я в кадрі йду на Дугу голий, загорнений у целофан. Що може бути цікавішого від голої людини в Чорнобилі? Спершу потрібно здивувати глядача, а потім уже думати, щоб воно було логічно. Але йдеться про архетипи. Я наче Роланд, який шукає темну вежу, за п'єсою англійського драматурга Роберта Браунінга. Ми конструювали стрічку, як мандрівку до темної вежі – залізної завіси. Є епізод зі скляною маскою, як таємницею, яку розповідаєш. Потім сідаю у дзеркальний човен, що пливе річкою. Під час зйомок я порізав ногу. У калюжі крові красиво віддзеркалювалося небо. Так я виступив агентом померлих під час Голодомору, репресій, Чорнобильської катастрофи. Вони приходять у світ, коли настає час. Бо хочуть правди, прагнуть справедливості, щоб були покарані винні у цих геноцидах українців".
Березень
Лібрето до опери "Звірі" художника і драматурга 62-річного Леся Подерв'янського – це з півсотні смс-повідомлень. Створив її разом із композитором В'ячеславом Назаровим та режисером Андрієм Крітенком. Прем'єра відбулася 28 лютого і 1 березня у столичній Малій опері. Дія відбувається в Росії та Німеччині. До Кота, Білки й Ведмедя Міхи приєднується четвертий товариш – Заєць Заха. Раніше він літав містом Сизрань під виглядом Енергетіческого Вампіра. Звірі потрапляють у Кремль, де Сталін наказує їм вполювати Гітлера. Успішно виконують завдання, але їх відправляють у заслання – назад, у сибірську тайгу. При зустрічі Гітлер і Сталін цілуються, як давні приятелі. Триває війна, тому Сталін просить повернути Севастополь: "Это же город русской славы, а не немецкой".
На виставку 90 заборонених радянською владою полотен "Спецфонд" ми сходили з мистецтвознавцем Дмитром Горбачовим: "Картину Віктора Пальмова "Село. Об'їжджають коня" малограмотний хранитель записав у інвентарну книгу як "Обіжають коня". Далі був опис: "Чортзна-що намальовано, нехай нащадки знають, як казилися їхні предки". Пальмов під час роботи перевтілювався в дитину, малював буцім-то примітивно. Сам був росіянин, але його українізував Бурлюк. Після того всі свої твори підписував винятково українською. Моя улюблена картина Пальмова "Село. Ніч" – нагадує описи ночі Довженком. А на полотні "За владу рад" Пальмов зобразив просто-таки антижиття. Мертвий чоловік, голова знизу, а в куті – набої. Вони так намальовані, що аж мучать глядача. Коли ми 2006-го робили в Америці виставку "Український модернізм", прийшов на неї старий петлюрівець. Питав, чому нема картин, присвячених походам УНР, а комуняк – повно. Кажу йому: "Так це ж мертвий комуняка". – "А, тоді це гарна картина", – відповідає."
Про роль Баби Прісі у одній з найпопулярніших вистав сезону "Сталкери" ми поговорили з акторкою Ірмою Вітовською. Її героїня живе у Чорнобильській зоні, і радіація її не лякає: "Старі бабусі радіації не бояться, навпаки – радіація дуже сильно бабусям полєзна. Да, я тут завжди була й нікуди не їздила, нашо мені? Тут мій ліс, болото, шо мені ше треба? Хіба шо батарейки для радіо. Ніякої радіації нема! Це все Горбачов, собака, вигадав, шоб людей повиганяти. Плани у нього абсолютно сумашедші на ці землі були" - ці фрази можна прочитати у добірці найсоковитіших цитат із вистави.
Квітень
4,5 мільйона гривень зібрала картина "Незламна" російського режисера Сергія Мокрицького в перший вікенд українського прокату. Стрічку зняли за 5 мільйонів доларів. З них 3,9 – дала Україна, решту – Росія. У фільмі йдеться про українську снайперку Людмилу Павличенко під час другої світової війни. У Росії картина також вийшла 2 квітня – як "Битва за Севастополь" – і зібрала 208,9 мільйонів рублів – близько 90 мільйонів гривень. В обох країнах стрічка стала лідером прокату.
"Фільм не є антиукраїнським, - зазначає Володимир В'ЯТРОВИЧ, голова Українського інституту національної пам'яті. - Якщо його розглядати в контексті нинішніх подій, то він навіть проукраїнський. Головна героїня – українка, яка бореться на своїй землі проти агресора. Актуально прозвучав її заклик наприкінці стрічки до західних союзників: "Чи не пора вам допомогти нам боротися з агресором?"
Традиційний репортаж-щоденник вийшов після 5-го "Книжкового Арсеналу". Це мозаїка з найцікавіших заходів та коментарі знакових постатей української культури. Віктор Морозов виступав на вечорі пам'яті Олега Лишеги. У грудні поет помер від запалення легенів. Дружили з 1967-го, разом навчалися у Львові на англійській філології, мешкали в одній кімнаті гуртожитку.
– Якось сиділи під Києвом увечері на лавочці, а Олег каже: "Чую спиною, як трава проростає". Важливо у світі, де всі прагнуть успіху, жити своїм життям. Мені цього бракує. Але Олег зараз там із Грицьком Чубаєм. То була наша дружня трійця. Студентами нам грошей навіть на вино не вистачало. Знаходили якусь важну багату родину, львівську пор'ядну. Їй хтось казав: "Хлопці приїхали із Заходу, нікому не можна знати, бо ж КҐБ. Але вам можу організувати зустріч". Ми приходили – столи накриті. Ламаною англійською плели якісь дурниці. Наїлись, напились – і пішли.
Травень
"Двоголовий орел – це два обличчя Росії. Одне каже: Україно, будь обережнішою, або отримаєш громадянську війну, а друге: давайте почнемо громадянську війну в Україні" - розповів нам один з найвідоміших карикатуристів США Деріл Кейґл. Також провів лекцію у Києві, де пояснив, чому Путін хороший персонаж для карикатур. Україну на своїх малюнках зображає блондинкою.
Також ми відвідали фестиваль короткої прози Інтермеццо у Вінниці і були в захваті від виступу Міленка Єрґовича і прогулянки пароплавом із Оксаною Забужко та захоплені мальовничими берегами Південного Бугу. А також поспілкувалися із Кшиштофом Зануссі.
Червень
Подискутувати, яким має бути український супергерой, нас надихнув перший український КиївКомікКон.
"Із жінок супергероїнею могла б бути Маруся Чурай. Або ж "апгрейджена" Маруся Богуславка. Найкраще, щоб це була команда, - запевняє Ростислав Семків. - Богуславка визволяє козаків, роздає по шиях всім бусурманам, в жодному разі не туркам, бо так політкоректніше. Й ця команда українських супергероїв повертається і завойовує столицю. Роксолана – це взагалі суперагент. Вона стає султаншею і розвалює імперію. Маруся Чурай і Роксолана могли б володіти суперсилою – забирати розум у чоловіків. Чи можуть сказати якусь формулу – й султан втрачає розум. Ми ж не маємо раціонального пояснення, чому трон посів саме син Роксолани, адже він не був першим сином султана. А вона мала суперсилу, знала якийсь віршик, якого її навчила нянька, що тусувалася з карпатськими мольфарами. От він і перетворив султана на владику-зомбі".
Липень
Головною зіркою на відкритті Одеського кінофестивалю став новий губернатор Одещини Міхеіл Саакашвілі. Про зірок інших днів фестивалю можна прочитати у репортажі "Країни". Наприклад, цікавою розмова видалася із російським режисером Олексієм Федорченком. Також ми підібрали найсоковитіші фрази з десятка фільмів, які ми встигли там подивитися. Наприклад, такий діалог із фільму Бріжитт Сі "Астрагал": Вона дає ляпас йому, він – їй. – Я тебе люблю, – каже вона. – Я люблю тільки свою маму, – говорить він.
Наплив туристів у Одесі був цього року такий, що після останніх кінопоказів хліб було купити неможливо.
Серпень
До дня незалежності розбиралися, які події визначили незалежність української культури.
Вересень
На фестивалі Меридіан Черновіц вперше відвідали поетичні читання у синагозі. Там же поспілкувалися із поетом Йонатаном Берґом. Пояснив, чому треба читати поезію. "Вона допомагає зупинити швидкий спосіб життя. Швидке життя – це постійно купувати речі, дивитися рекламу, телебачення, новини. Відвідувати публічні дискусії, демонстрації, політичні виступи – це дуже агресивна мова. А поезія – це, може, найкращий спосіб зупинити конфлікт. Вона вчить говорити повільно й розуміти себе та іншого".
А потім був Форум видавців у Львові, і печінка молодих поетів відпочивала всього кілька днів між цими подіями. Там ми дізналися, що "На презентацію Джойса треба йти вибирати наречену. Бо дура сюди не прийде", а також що "Хороший літред ходить по вино, поганий – за вином".
Жовтень
Кирило Карабиць підписав контракт на посаду музичного директора і шеф-диригента Німецького національного театру і державної капели у Ваймарі. І розповів "Країні" про деякі свої плани: "Хотів би виконати симфонію Максима Березовського (український композитор XVIII ст. – "Країна"), яку нещодавно знайшли і яка вийшла на компакт-диску Російського ансамблю старовинної музики. Її записали як "Перша російська симфонія". Хочу хоча б один раз заграти її тут."
У жовтні ми таки розшифрували виступ Світлани Алексієвич на Книжковому Арсеналі, що не встигли зробити у травні. Нобелівська премія - чудова нагода. А також поговорили про її тексти із експертами.
Зробили щоденник фестивалю "Молодість". Дізналися, звідки беруть гроші на кіно молоді режисери: "Фильм обошелся мне в 150 гривен, пачку сигарет и четыре бутылки пива". Також поспілкувалися із режисером Сергієм Лозницею, який представив у Києві документальний фільм "Подія" про путч 1991-го року у Ленінграді. Двірцева площа мимоволі викликає аналогії з Майданом. Хочеться порівнювати події і обличчя. Тільки "На Майдані не було радянських облич" - каже режисер.
Листопад
Зводили перекладачів Стівена Кінґа на бейсбол.
Грудень
Пошкодували, що більше не проводять алкототалізатор "Книги року Бі-Бі-Сі". Підрахували, що традиція відпала під час Майдану, бо не до неї було. А наступного року не було інтриги - бо "Фелікс Австрія". Цьогоріч інтрига була, і переміг Василь Махно.
– Махно пише для інтелігентних людей, в яких є серце, – каже учасниця журі "Книги року Бі-Бі-Сі", радник з питань культури Європейського банку реконструкції та розвитку Світлана Пиркало. – 2 години дороги від Нью-Йорка, двоє: він і вона. У них щось добре, щось не дуже. Якісь загублені в Америці двоє українців. І вони шукають там тепла. Або польське військо ще стоїть в Чорткові. Єврей, який збирається в Америку, думає про візу. Але ми вже знаємо, що він нікуди не виїде, бо наближаються нацисти. Розумієш, що всім цим людям вже кінець. У книжці є відчуття якогось жаху і водночас – краси.
Сам Василь Махно виявився солідарним із нашими редакційними принципами. Бо також вважає, що "Писання - це очищення мови від зайвих слів".
Відшукали кількох українських Магістрів Йода та Дарт Вейдерів і поговорили з ними про нові "Зоряні війни", а також яку сторону обере Україна. 27-річний Дарт Вейдер із Харкова перепитав: "Я – зло? Можливо, але хто тоді сидить у Верховній Раді?"
7 
4880
Коментарі