НА КШИШТОФА ЗАНУССІ ЧЕКАЮ ГОДИНУ НЕДІЛЬНОГО РАНКУ НА ТЕРАСІ РЕСТОРАНУ П'ЯТИЗІРКОВОГО ГОТЕЛЮ FERIDE PLAZA У ВІННИЦІ. ПОРЯД РУХАЄ ВАЗИ І ВИМИКАЄ ФОНТАНИ ЗНІМАЛЬНА ГРУПА ДОКУМЕНТАЛЬНОГО ФІЛЬМУ ПРО БОГДАНА СТУПКУ. ОРГАНІЗАТОРИ НАЗНАЧИЛИ ЗУСТРІЧ НА 10.30. АЛЕ 76-РІЧНИЙ РЕЖИСЕР ІЗ ДРУЖИНОЮ ЕЛЬЖБЕТОЮ ПІШЛИ ДО КОСТЕЛУ. НА ЗУСТРІЧ З'ЯВИЛИСЯ ПІСЛЯ ВІДПРАВИ. ДО ВІННИЦІ ПРИЇХАЛИ НАПЕРЕДОДНІ, НА ФЕСТИВАЛЬ ОПОВІДАННЯ INTERMEZZO. ВСТИГЛИ ЯКРАЗ НА ТВОРЧИЙ ВЕЧІР ОКСАНИ ЗАБУЖКО
– Я ТАК ВЧЕРА РАДОВАЛСЯ, СЛУШАЯ ЗАБУЖКО, – ДІЛИТЬСЯ КШИШТОФ ЗАНУССІ – високий, у костюмі з краваткою, в затемнених окулярах і з манерами дипломата. – Может быть, десяток слов не понял – а все остальное – абсолютно ясно. У нее хороший строй фразы и такой словарный запас, что мне, как поляку, который немножко владеет чешcким и русским – украинский был как родной.
– Кому американо? – кіношникам приносять каву.
– Американо – это издевка, никогда его не берите. Я итальянец по происхождению и знаю – чистите пресс тряпкой, а потом американо продаете, как эспрессо.
Дружина Зануссі з польським консулом за сусіднім столиком розглядають старі світлини з маєтку її родини у Стрижавці поблизу Вінниці. Розмовляємо польською.
Вінниця – це родинне місто пані Ельжбети. Ви тут уперше?
– Ні, вже були з дружиною. Нам організували те друзі-кінематографісти з Москви за часів Горбачова. У Стрижавці народився 1888-го і жив до 1917 року батько моєї дружини. Відтоді ніхто з родини там не був. Ось, вийшла книжка про ці місця.
Бере у консула книжку Станіслава Замойського "Листи з Поділля. З описом подорожей до родин Ґрохольських, Беліна-Бжозовських, Сангушків". Показує світлини:
– Це мій тесть і його тітка-кармелітанка, що стала святою. Це костел у Стрижавці, побудований Ґрохольськими. Коли ми приїжджали, там було кіно. Зараз – знову костел. А то страшна історія князя Романа Сангушка (очолював Польську крайову партію в Київській, Волинській і Подільській губерніях. 1917-го російські солдати розграбували його маєток у Славуті на Хмельниччині і вбили господаря. – "Країна").
Україна має багато проблем через те, що втратила еліту.
– Так, але якась еліта залишилася. Її реконструкція – найважливіше для існування народу. Як і цивілізаційна орієнтація. Україна зараз обирає між західною цивілізацією і азійською.
Ми зробили той вибір на Майдані.
– Але тепер треба його втілити в життя. У 1980-х ми мали комуністичну тиранію, генерал Ярузельський ввів воєнний стан. Тоді часом стріляли, ми виходили на вулиці. Але сьогодні бачимо, що найважливішими були не протести, а наші розмови на кухнях. Обговорювали: якби мали свободу, то як би нею користувалися? Запитував студентів: як уявляєте управління університетом, щоб не був корупційний і якісно навчав? Дізнайтеся, як це вирішили в інших країнах. Україна готова до вибору, тут кілька сотень років перетиналися західні і східні традиції. Але, з другого боку, йдеться, щоб Україна не втратила ідентичність. Хоча в Європі її ніхто не втрачає.
Хіба тільки все у світі стає американським.
– Суспільства стають масовішими. Американці – найпросунутіші в цьому, бо першими створили таку цивілізацію. В Азії кажуть, що все японізується. Такий ефект дає глобалізація. А російська пропаганда в усьому винить американців. Зокрема, що вони створили Майдан. Але ніколи чужа держава не може викликати таких процесів усередині іншої. Якщо вони не починаються самі, то не будуть справжніми.
Однак у цю пропаганду вірять мільйони росіян.
– Там є своєрідне двоємислення: одночасно думають і так, як треба, і так, як думають. Татарське іго знищило суспільну оболонку Московської Русі. Великий Новгород був купецькою республікою, з цілковито західним мисленням. Такою самою могла бути зараз Росія, якби не татари. 1914-го вона років на 50 відставала від найрозвиненіших держав. І зараз – приблизно на стільки ж.
Україна зараз має шанс?
– Безсумнівно. Але так само завжди є шанс все змарнувати.
Чи може Україна стати членом Євросоюзу без власного кіно?
– Думаю, інших речей бракує не менше. Кіно, напевно, з'явиться – в Україні є безліч талантів. Найважливіше – відбудувати прокат. Щоб був і суспільний, а не тільки в руках мультиплексів, які крутять зазвичай американські або російські стрічки. За ними стоїть великий капітал, що пригноблює національне кіно. Це треба змінити.
Окрім проблем із прокатом, які ще мусимо усунути?
– Маєте створити в кіно візерунок українця. Чим він відрізняється від поляка, чеха, росіянина? Він мусить з'явитися і у серіалах, і у високій культурі. І це має бути не розмазане поетичне кіно, а реалістичне. Що показує почуття, мислення, емоції, які є типовими для українців.
Маємо зараз нових героїв.
– Так, це – трагічні герої, які життя присвячують вітчизні. На їхніх могилах будується пам'ять. Але треба вже готуватися до мирних часів. Кожного патріота слід запитувати: які податки хочеш запровадити? Якщо не знаєш цього, то за що воюєш? Вивчіть успішні приклади, бо збудуєте нову мафію. Важливо говорити на кухнях – і не про те, що якийсь політик злодій. Багато політиків є злодіями. Але яке хочете мати фінансування культури, які закони? Люди мають знати, за що голосують. Чи їхні голоси вкотре купить якийсь олігарх. У Польщі їх немає, бо добре провели приватизацію і не допустили такої концентрації капіталу.
Колеги з Вінниці розповідали про колишнього губернатора, який керував областю місяць. Він винаймав найдорожчий номер у цьому готелі – президентський люкс.
– Варто дивитися, якими машинами їздять губернатор і митрополит. І важливо, як люди це сприймають. У давній Франції народ хотів, щоб король пересувався в дорогій кареті. А потім сказав – ні, це ж за наші гроші. У Польщі одразу після комунізму урядовці їздили з "мигалками". Уже не їздять. І ніхто з них на таке не наважиться, бо завтра про це буде в газетах, вони втратять багато голосів. Політики почали стояти в заторах, як усі. Без хорошого виборця не буде хорошого губернатора.
Що відбувається в польському кіно?
– Робимо багато фільмів. Виходить купа повнометражних дебютів молоді від 20 років. Але вони часто роблять тільки одну картину. Багато кіно про життя. Також фільмів, які вибудовують народну свідомість. Було "Варшавське повстання", зараз готують картину про Волинську різню. Працює над нею дуже талановитий режисер. Але чи зможе так зробити, щоб було справедливо і не будило злих почуттів у бік України?
Треба мати відвагу розказати, чому Україна програла стільки разів свій історичний шанс? Чого Петлюрі не вдалося збудувати незалежну Україну 1918 року? Потрібно вивчати, де брак єдності завадив успіху.
Над чим зараз працюєте?
– Готуюся до нового фільму і хтозна, чи він не буде і про Україну. Черпаю щось із родинної історії моєї дружини.
Що відбувається у світовому кіно? Знімають все більше серіалів і масових стрічок?
– Входимо в нову еру. Поп-культура завжди була гнана, її соромилися, вважали сміттям. Маси були затуркані, питали в мудріших: за кого голосувати, що купувати? Тепер масова людина звільнилася і стала головним споживачем. Раніше фільм мав успіх у Франції, якщо його обговорювали на великих бульварах. У передмістях це чули і теж ішли на цю картину, бо хотіли підтягнутися до еліт. Це зламалося. Стрімко величезна маса людей стала мати власні судження про все. Це і добре, і погано – як завжди. Ось головна зміна, а кіно – лише її результат.
Масове кіно тепер може не бути сміттям?
– Мусить бути сміттям, бо маси мають низький смак. Жоден товар, що продається масово, не може бути дуже якісний. Ікра не може бути для всіх. Хоча Сталін обіцяв, що буде.
Авторське кіно переживає кризу?
– Воно стало менш потужне. Раніше люди почувалися зобов'язаними розвиватися. Сьогодні: "Я такий, як є. Не маю смаку? Мій смак чудовий".
Наші режисери найчастіше бачать українського героя – як жертву.
– Якщо й у народу такі самі відчуття, то так воно і є. Але маю надію, що режисери помиляються. Сьогодні маєте справжніх героїв. Таких, що пробиваються у світі. Хотів би побачити фільм про українця, який поїхав на Захід, дав там собі раду і далі щось робить для країни. Усі люблять героїв, які зробили кар'єру і живуть не для себе, а задля спільного добра.
4 
35413
Коментарі
1