Бельгія. Нідерландська, французька й німецька. Офіційний трилінгвізм у Бельгії не усунув конфліктності в забезпеченні мовних прав громадян у "змішаних" валлонсько-фламандських масивах, зокрема у Брюссельському регіоні. Cаме ці проблеми стали однією з причин затяжної політичної кризи у країні.

Швейцарія. Німецька, французька, італійська і ретороманська. 64% населення вважають своєю рідною мовою німецьку, 19% - французьку, 8% - італійську і 1% - ретороманську.

Фінляндія. Фінська і шведська. Білінгвізм у Фінляндії має давню історію і був регламентований міжнародними зобов'язаннями. Більшість населення Фінляндії (92%) в повсякденному спілкуванні використовують фінську мову. Зараз країна наближається до одномовності.

Люксембург. Люксембурзька, французька, німецька. Люксембурзька мова є мовою, яку більшість люксембуржців вчать з раннього дитинства у себе вдома. У початкових школах викладають в основному люксембурзькою, в середніх школах - французькою або німецькою. 75% люксембуржців щодня спілкуються люксембурзькою.

Канада. Англійська, французька. Англійська є рідною мовою для 17,3 млн. канадців, а французькою говорять 6,7 млн. людей.

Ірландія. Ірландська та англійська. На момент здобуття незалежності на початку ХХ століття до 20% ірландців спілкувалися виключно своєю мовою; нині в повсякденного вжитку вона лише в 70 тис. із 4,5 млн осіб. До такої ситуації призвела обмеженість офіційно обов'язкових сфер застосування ірландської мови. Основна мова спілкування — англійська.

Білорусь. Російська і білоруська. Надання у 1998 році російській мові статусу державної майже витіснило білоруську з ужитку. В 2007–2008 рр. білоруською мовою навчалися 195.6 тис. учнів (18,4 % від загальної кількості), з них 14.7 тис. першокласників (16,7 %). Більшість білоруськомовних шкіл розташовані в сільській місцевості.

×