Наши выборы компенсируют россиянам эмоциональный недобор в собственных

В голове у россиянина примерно то же, что в телевизоре

Росія нині живе недалекими вже виборами в Україні. Звідти пишуть, що ця тема є безумовним номером один провідних "росіянських" телеканалів і цього навіть ніхто не намагається приховувати. А саме вони, телеканали, й формують громадську думку – і щодо Росії це нехитре твердження справджується у сто разів більше, ніж щодо будь-якої іншої країни. Не я перший і не я останній констатую: в голові в "росіянця" приблизно (а часом і точнісінько) те саме, що в телевізорі.

Так от, у телевізорі в них весь час говорять про українські вибори. І Росія живе ними так віддано й зосереджено, як ми в себе живемо хіба що результатами нацвідбору на Євробачення. Власними виборами Росія так не живе, бо чим там жити, так собі – несуттєва побічна інформація. Та й які там вибори в них. Їх, якщо чесно, немає зовсім. Натомість у наші вона занурюється з головою, адреналінить і робить ставки. Наші вибори компенсують їй емоційний недобір у власних. І це ще не кульмінація. Ще не вечір, - пише Юрій Андрухович для видання "Збруч".

Про це нам корисно знати, і тому я звертаю увагу на отаку новину. Як і на те, що з неї, на мій погляд, може випливати для нас.

59% росіян вважають, що після президентських виборів в Україні відносини між двома країнами не зміняться, свідчить Всеросійський центр вивчення громадської думки (ВЦИОМ). І не знаєш, радіти чи сумувати. Радіти, що їх аж 59? Чи сумувати, що лише 59? І чи розуміти це так, що 59% "росіянців" у такий спосіб демонструють переконання, що в нас переможе чинний президент?

Далі таке: "У російському суспільстві переважає думка, що результати виборів будуть сфальсифіковані владою України (68%) і не відповідатимуть реальній волі народу". Ця думка для нас, безумовно, важлива. Вона означає, що більш як дві третини "росіянців" вірять у масово-фальсифікаційну потугу чинної української влади. Тому цікаво, що відбудеться в їхніх головах, коли наша чинна влада все-таки програє (до чого вона тепер, після одіозного рішення КС, стала як ніколи близькою)?

Ще цікаво, чи проводилося аналогічне замірювання і в нашому соціумі? А якщо проводилося, то який був би цей відсоток серед українців? Щось підказує мені, що він має бути дуже недалекий від "росіянського". Проте я ніде не можу знайти такого опитування, тож так і не знаю, що в нас насправді думають про майбутні неминучі фальсифікації.

Зате знаходжу інший промовистий результат: "В Україні 53% громадян вважають, що не несуть ніякої особистої відповідальності за те, хто є президентом країни, а майже 29% взагалі не цікавиться політикою".

Гаразд, думаю собі. Якщо нас більше, ніж половина, таких, що відповідальності ніякої не несуть, то ми вкотре понесемо її всі разом – і за них, і за себе, всі сто відсотків – та ще й яку. Що ж до майже третини суспільства, яка "взагалі не цікавиться", то для неї прогноз також поганий. Пам'ятаєте старе як світ "можеш не цікавитися політикою – політика неминуче зацікавиться тобою"? Так отож.

Повертаючись, однак, до опитування ВЦИОМ, зауважуємо ще кілька цифр. Наприклад: 13% "росіянців" "позитивно дивляться на ситуацію, стверджуючи, що відносини між Росією й Україною після проведення виборів покращаться. Про погіршення відносин говорять 8% опитаних". Іншими словами, в Росії лише 13% суспільства вважають, що нашу теперішню владу після виборів буде усунуто (відповідно – "покращення стосунків"). І лише 8% – що наша теперішня "хунта", перемігши вдруге, стане ще "хунтішою" (відповідно – "погіршення стосунків").

І нарешті – про наших таємних симпатизантів. Бо ж є серед "росіянців" і такі. Скажімо, 12% їхнього люду вважають, що в нас на виборах "можливі незначні порушення, які істотно не вплинуть на загальний результат". Уявляєте? Це ж означає, що в них аж 12% сприймає нас як нормальну демократію, хоч дещо й недосконалу.

Зате в них є ще аж 3% респондентів, які взагалі в нас вірять і тому стверджують, що наші вибори в цілому пройдуть чесно.

Три відсотки зі ста, іншими словами, визнають наші успіхи на шляху до правової європейської держави. Хто вони, представники цих трьох відсотків? Які вони? І який відсоток, уже всередині тих трьох, становлять опозиційні активісти чи, скажімо, позасистемні вороги Путіна, а який – просто фріки?

Жодне опитування відповіді на ці запитання з дияволом у деталях не дасть, і в цьому, напевно, проблема соціології як такої.

А нам залишається, голову узявши в руки, вчергове завмерти на небезпечному роздоріжжі між "погіршенням стосунків" та їхнім "покращенням".

Печатается на языке оригинала с разрешения издания "Збруч"