Ексклюзивы
четверг, 08 октября 2015 17:16
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Журавель

Інколи хочеться відчути себе десь близько біля людей, яких любиш і яких давно не бачив. Те бажання дуже сильне, але саме отак уточнене: щоб це трапилось у той момент, коли ти їх ще не бачиш, одначе ­знаєш, що вони десь зовсім поруч, менш ніж за чверть секунди від тебе. Оця мить передчуття краща, ніж зустріч з ними, бо реальне побачення тільки підкреслить тимчасовість твого перебування тут, чого тобі зараз зовсім не хочеться.

А для того, щоб усе вийшло по-твоєму, треба знайти місце для максимального зближення. У їхньому дворі, перед ­хатою, стоїть колодязь із журавлем — єдиний такий у всій околиці. Це і є те місце, що тобі необхідне, бо цей колодязь має на собі всі ознаки присутності всіх, хто тут живе. Ось залізне корито з водою для корови, а ось на огорожі, дном догори, висять банки на молоко, ще мокрі, їх недавно помито. Й дрімають коти біля порога. А та частина колодязного журавля, до якої кріпиться відро, відполірована за багато літ доторком долонь, і твоїх у тому числі. Ця дерев'яна жердина гладенька й тепла, вона на дотик, мабуть, така сама, як шия справжнього живого журавля, якого ти ніколи не торкався, але знаєш, як воно, бо брав на руки гусака й відчував цей трепет. От він якраз дуже схожий на той трепет, що передається твоїй долоні, коли берешся за жердину й підіймаєш відро нагору. Колодязний журавель придуманий і збалансований так, що ця жердина йде вгору сама, потужно, аж її доводиться притримувати, а вона вібрує, наче у неї там на кінці колишеться не відро з водою, а велика риба. І тобі перехоплює дух, як то завжди бувало. Це триває недовго — от ніби вітер з поля гойднув відро, й воно задзвеніло, й хтось би виглянув з хати — а мене вже нема.

Сейчас вы читаете новость «Журавель». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода