четверг, 11 августа 2011 13:43
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Загадки історії

Історія чимось схожа на фізику елементарних частин: це те, що його ніхто не бачив, але про нього говорять. І ці балачки викликають у нормальних людей дивний острах, недовіру або насмішку.

А все одно час од часу звідкись беруться люди, яким оце відчуття реальності невидимого чи давно минулого — ніби від природи дано. Вони не обов'язково стають ученими істориками чи навіть шкільними вчителями історії.

Ну, Гриша ж брехун! Брехуняка!

От у мене був дядько Грицько, якому це було дано. Він робив у колгоспі. А знав усе таке дивне й давнє, наче прожив уже років сто. Приміром — хто кому ким доводиться з тих людей, що їх уже й на світі нема. А як траплялося з ним опинитись десь серед поля, так і починалося. Він міг сказати, де чий хутір стояв за часів столипінських і де чия земля тоді була. Показував: оце, мовляв, бачиш бур'янину? А онде далеко ще одну — бачиш? Так ото між тими двома бур'янинами була наша земля (тобто, земля мого діда, а його батька). Це здавалося неймовірним, бо коли ця земля одійшла до колгоспу, дядько був ще зовсім малим. Навіть якщо його малим сюди привозили або колись згодом показали це місце якісь старші люди — все одно треба зуміти тут не заблудитися й не забути. Бо в нас поля одноманітно рівні до самого горизонту, жодних орієнтирів. Це все одно, що кинь серед моря копійку, а через багато років спробуй повернутися точно на те місце, де твоя копійка на дні лежить.

Я йому вірив, бо все, що він знав, і те, як він це знав — було чудесним. А його ровесники в таких випадках часто казали:

— Ну, Гриша ж брехун! Брехуняка!

У нас цим словом обзивали також і поетів — не тих, що в книжках, а тих, що близько живуть і що їх незручно називати книжним словом.

Сейчас вы читаете новость «Загадки історії». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

9

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода