Ексклюзивы
четверг, 29 марта 2018 15:10
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Ті, хто є

Недавно ходив на одне збіговисько — з тих, що раз на рік влаштовуються в будь-якому вузькопрофесійному середовищі, й там можна побачити, як кажуть, "усіх наших".

Це важливо — потусуватися серед своїх і ніби як підтвердити хоч самому собі, що ти ще живий і ніщо нікуди не поділося.

От і тепер для того прийшов.

Простір, призначений для зустрічі, потроху заповнився людьми, і я раптом помітив, що три чверті чи й більше присутніх — незнайомі мені. Он якісь хлопці кажуть "Здрастуйте!", і відповідаєш їм якнайпривітніше, немов той іноземець, бо вгадуєш, що вони теж тут свої, просто ти не помітив, як ці хлопці виросли й стали більшістю.

Це вперше отак усвідомилося з усією повнотою й остаточністю. А здогадувався ж і раніше, що таке колись трапиться і настане час, коли люди з твого покоління зустрічатимуться тобі все рідше серед інших людей. І ось такий час, мабуть, підступив упритул. Виявилось, що воно не так і сумно, як уявлялось. Така собі світла й затишна печаль самоти. Серед оцих сьогоднішніх людей тобі добре — тільки не з ними самими, а немовби з тими, кого тут вже нема. Тобто їх наче не зовсім немає, а всього-на-всього немає тут і тепер. Хіба ж раніше так не бувало, що ви могли роками не бачитися й не телефонувати один одному, а все одно відчували взаємну присутність у світі й з півслова могли продовжити бесіду, почату кілька років тому, наче це було вчора.

А то ще й так може статись, що хтось із твоїх умер, а ти через якийсь час забуваєш про це й балакаєш із ним, як із живим, про щось таке, про що саме з ним важливо поговорити. А потім спохвачуєшся, і тобі стає соромно — тільки не за те, що ти забув про його смерть, а за те, що поспішив згадати.

Сейчас вы читаете новость «Ті, хто є». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

2

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода