Ексклюзивы
четверг, 24 июля 2014 14:56
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Сон про сокиру

Моя покійна баба про наближення смерті казала так: "Скоро піду додому". Я цю фразу не любив, бо коли додому — це туди, то що тоді у нас тут?

А недавно бачив дивний сон. Наче я виліз на дерево, на волоський горіх на краю нашого городу. Виліз так високо, що вище од мене нічого нема, й землі під деревом не видно, хоч вона ніби й близько, але щільно прихована листям. І там, під цим листям, ходять люди, яких уже давно нема на світі і яким колись належав цей двір, і горіх, і город, все, що було нашим домом. І мені стало добре од того, що вони тут, хоч і невидимі.

Нагорі було трохи страшно й тривожно, і я зібрався повертатися ­назад. І тут побачив у розвилці горіха сокиру. Її я знав змалку, її в нас називали дідовою, бо її дід сам викував із якоїсь залізяки, там зліва — дві великі заклепки, по яких її можна впізнати поміж тисячі інших. Ця сокира десь пропала літ 20 тому, я не раз жалкував за нею. Дивно — ясенове топорище, що його я колись зробив, як діда вже не було, не згнило за ці роки під снігом і дощем, а тільки трохи потемніло. Сокира не дуже вросла в дерево, і я вирішив висмикнути її звідти й забрати з собою. Смикнув за топорище — і тут гілка піді мною заходила ходором, як буває в бурю. Здавалося, ще один ривок — і сокира моя, я зробив цей ривок, і гілка захиталася ще дужче, без вітру, сама собою. Гілка ніби хотіла скинути мене на землю. Це не здавалося небезпечним — адже там опинюся серед своїх, ­вдома.

Одначе сталося інакше. Не беруся стверджувати, що в той момент я усвідомив, де саме перебуваю. Але я зробив те, що було, мабуть, єдино правильним у тому сні: залишив сокиру стирчати в розвилці й почав помалу спускатися. І прокинувся ще до того, як пройшов крізь листя, що робило землю внизу невидимою.

Сейчас вы читаете новость «Сон про сокиру». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода