Ексклюзивы
четверг, 03 ноября 2016 16:17
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Рефлекс радості

Коли довго не згадуєш про яку-небудь радість, вона приходить сама собою, а до того десь, мабуть, ховається всередині тебе.

Ось кілька днів тому мені знадобилося навідатись до окуліста. Ранок був нікудишній — холодний, мокрий, противний, якраз для отаких візитів, щоб не тішитися зайвими ілюзіями. Ну, прийшов. Мені закрапали очі якимось препаратом для розширення зіниць і звеліли трохи посидіти в коридорі на кушетці. Мабуть, того препарату виявилося більше, ніж могло вміститися під повіками. Отож, кілька теплих крапель повернулися назад і потекли по щоках і далі по вусах, аж на губи. Я не одразу зрозумів, що зі мною від цього сталася якась відчутна переміна. Навіть спочатку подумав, що це відчуття прийшло знадвору — бо там, за вікном, якраз почав падати лапатий сніг, гарний і повільний, перший цієї осені. Але те нове відчуття явно стосувалося не тільки снігу. Люди, яких у цьому незатишному коридорі товклося немало, стали враз наче якось ріднішими, хоч перед тим все було зовсім інакше, я не хотів мати з ними нічого спільного й взагалі перебувати серед них з мокрою мордою. Що ж трапилось?

А все просто: спрацював рефлекс. Оті краплі нагадали дещо забуте, вони ніби увімкнули в організмі пам'ять про солодкі й безпричинно щасливі сльози, які течуть просто від того, що світ нестерпно гарний, і ти про це знову знаєш. Якось останнім часом не доводилося цього відчувати — серед втрат, розчарувань і безнадії. Так, ніби душа остаточно висохла, зачерствіла й нездатна більше плакати. Дивовижно, але зараз я сповна відчував цю забуту радість від сліз. Хоч вони були й не мої, та й навіть не сльози — а просто кілька крапель препарату для розширення зіниць.

Сейчас вы читаете новость «Рефлекс радості». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода