Ексклюзиви
Четвер, 03 листопада 2016 16:17
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Рефлекс радості

Коли довго не згадуєш про яку-небудь радість, вона приходить сама собою, а до того десь, мабуть, ховається всередині тебе.

Ось кілька днів тому мені знадобилося навідатись до окуліста. Ранок був нікудишній — холодний, мокрий, противний, якраз для отаких візитів, щоб не тішитися зайвими ілюзіями. Ну, прийшов. Мені закрапали очі якимось препаратом для розширення зіниць і звеліли трохи посидіти в коридорі на кушетці. Мабуть, того препарату виявилося більше, ніж могло вміститися під повіками. Отож, кілька теплих крапель повернулися назад і потекли по щоках і далі по вусах, аж на губи. Я не одразу зрозумів, що зі мною від цього сталася якась відчутна переміна. Навіть спочатку подумав, що це відчуття прийшло знадвору — бо там, за вікном, якраз почав падати лапатий сніг, гарний і повільний, перший цієї осені. Але те нове відчуття явно стосувалося не тільки снігу. Люди, яких у цьому незатишному коридорі товклося немало, стали враз наче якось ріднішими, хоч перед тим все було зовсім інакше, я не хотів мати з ними нічого спільного й взагалі перебувати серед них з мокрою мордою. Що ж трапилось?

А все просто: спрацював рефлекс. Оті краплі нагадали дещо забуте, вони ніби увімкнули в організмі пам'ять про солодкі й безпричинно щасливі сльози, які течуть просто від того, що світ нестерпно гарний, і ти про це знову знаєш. Якось останнім часом не доводилося цього відчувати — серед втрат, розчарувань і безнадії. Так, ніби душа остаточно висохла, зачерствіла й нездатна більше плакати. Дивовижно, але зараз я сповна відчував цю забуту радість від сліз. Хоч вони були й не мої, та й навіть не сльози — а просто кілька крапель препарату для розширення зіниць.

Зараз ви читаєте новину «Рефлекс радості». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода