Ексклюзивы
среда, 17 августа 2016 20:44
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Між нами

Ось уже потроху червоніють ягоди горобини. Значить, вона каже, що в неї тут почалася осінь, хоч у нас у всіх іще ні. Те, що з деревами можна говорити, всі добре знають. Тут усе як між людьми. Можна ще й так: чуєш, а прикидаєшся, що не чуєш. Це як у будь-якій побутовій філології, коли добре розумієш сказане й ігноруєш почуте, бо це сказав хтось не наш, іншомовний, а я "не знаю по-вашому", хоч як по правді — то знаю, а от не хочу.

Отак у мене з горобиною. Там, де виріс я, вона не росла. А вже коли потім із нею зустрівся, то вона здавалася мені чужою, хоч насправді це я був та й зостався приходьком там, де вона звикла жити, а мені просто хотілося додому. Ну, воно, може, для мене й краще: тепер я легко пропускаю те, що вона розказує про наближення осені. Поговорю про це зі своїми, пізніше, коли справді буде вже очевидна й остаточна осінь.

Є й інші дерева, з якими не виходить поговорити. Вони хвойні — ялини, сосни, смереки. Знов-таки — їх не було ніде близько, коли я сам ще був більше рослиною, аніж людиною. Тут треба уточнити: ті хвойні істоти траплялися й тоді, наприклад, на Новий рік. І ти любив їхній колір і колючість, так само ти любив чудовий смолянистий запах привезених здалеку соснових дощок. Потім я близько бачив немало живого хвойного лісу, особливо коли служив в армії в лісовій країні. А от говорити з тими деревами так і не вийшло, здається, що вони самі не хотіли цього. Бо бачили перед собою людину, яка колись полюбила їх мертвими, у вигляді новорічних ялинок і пахучих дощок, і це було їм сумно.

Ну, слава Богу, побалакати є з ким — верби, клени, тополі, акації. Ні, у нас кажуть "окація". І це важливо уточнити, коли справді хочеш нормально побесідувати.

Сейчас вы читаете новость «Між нами». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода