Ексклюзиви
Середа, 17 серпня 2016 20:44
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Між нами

Ось уже потроху червоніють ягоди горобини. Значить, вона каже, що в неї тут почалася осінь, хоч у нас у всіх іще ні. Те, що з деревами можна говорити, всі добре знають. Тут усе як між людьми. Можна ще й так: чуєш, а прикидаєшся, що не чуєш. Це як у будь-якій побутовій філології, коли добре розумієш сказане й ігноруєш почуте, бо це сказав хтось не наш, іншомовний, а я "не знаю по-вашому", хоч як по правді — то знаю, а от не хочу.

Отак у мене з горобиною. Там, де виріс я, вона не росла. А вже коли потім із нею зустрівся, то вона здавалася мені чужою, хоч насправді це я був та й зостався приходьком там, де вона звикла жити, а мені просто хотілося додому. Ну, воно, може, для мене й краще: тепер я легко пропускаю те, що вона розказує про наближення осені. Поговорю про це зі своїми, пізніше, коли справді буде вже очевидна й остаточна осінь.

Є й інші дерева, з якими не виходить поговорити. Вони хвойні — ялини, сосни, смереки. Знов-таки — їх не було ніде близько, коли я сам ще був більше рослиною, аніж людиною. Тут треба уточнити: ті хвойні істоти траплялися й тоді, наприклад, на Новий рік. І ти любив їхній колір і колючість, так само ти любив чудовий смолянистий запах привезених здалеку соснових дощок. Потім я близько бачив немало живого хвойного лісу, особливо коли служив в армії в лісовій країні. А от говорити з тими деревами так і не вийшло, здається, що вони самі не хотіли цього. Бо бачили перед собою людину, яка колись полюбила їх мертвими, у вигляді новорічних ялинок і пахучих дощок, і це було їм сумно.

Ну, слава Богу, побалакати є з ким — верби, клени, тополі, акації. Ні, у нас кажуть "окація". І це важливо уточнити, коли справді хочеш нормально побесідувати.

Зараз ви читаєте новину «Між нами». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода