четверг, 28 декабря 2017 17:32
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Компас

Колись давно у мене був компас. Не знаю, звідки взявся й де потім подівся той командирський навіга­цій­ний прилад системи капітана Адріанова — чорний ебонітовий кор­пус, а під склом — стрілка з маленьким трикутним наконечником, що світився в темряві лимонною краплею фосфору. Стрілка якийсь час тремтіла, немов принюхувалась, перед тим як показати на північ. Це здавалося дуже важ­ливим: аякже, коли в тебе є щось отаке, то ти не заблудишся й знайдеш дорогу серед ночі, бо стрілка точно покаже тобі північ, а далі вже сам зорієнтуєшся.

Хоча, якщо подумати, все це — тільки самообман, без ніякої практичної необхідності, оскільки світ тоді був ще невеликий і компактний. А північ наочно й конкретно починалася одразу за нашою хатою, з того боку, де на стрісі ріс зелений мох. А якщо пройти стежкою поза городами в береги, то звідти вже й неозброєним оком видно оту саму північ — у тумані, там, де Лозовий Яр. Туди й показувала магнітна стрілка, хоч і без неї там усе стояло на своєму місці. При тому наявність компаса все одно зачаровувала.

Між іншим, згодом, в армії, мені видали точно такий, тільки казенний. І я користувався ним цілком рутинно й механічно — для того, щоб вивести свою радіорелейну станцію в заданий район, розгорнути її там і вийти на зв'язок. Так доводилося робити не раз. Одначе, це зовсім не запало в душу, на відміну від вищезгаданих давніших часів.

Підозрюю, що ота давня зачарованість насправді була передчуттям втрати дому. А за компасом на такий випадок ховалася надія на порятунок. Згадую про це іноді, при якійсь нечастій нагоді. От як, наприклад, перед Новим роком, коли ми всі трохи самотні перед судьбою, і нам ніби ненадовго прощається наївність наших надій.

Сейчас вы читаете новость «Компас». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода