Ексклюзивы
четверг, 10 марта 2011 15:38
Віталій Жежера
Віталій Жежера
Віталій Жежера

Фото з ананасом

Трапляються несподівані спогади, такі давні, що в них сам себе не одразу впізнаєш. А коли вже впізнав, то ловиш себе на думці, що хотів би поговорити з отим собою. Тільки так, щоб ніхто чужий не чув і не сміявся, бо той ти був ще смішним.

Приміром, свого часу в слові "кокос" я ставив наголос на перше "о". А в слові "бізнес" — на "е", якщо десь мені траплялися ці слова. Вони були тоді ще такі рідкісні, що, може, не було кому й сміятися з моїх неправильних наголосів. Інколи й досі повторюю ці слова з тими старими наголосами, щоб не забути чогось дуже важливого про себе самого. Бо воно швидко забувається — як було, а як стало.

Cвого часу в слові "кокос" я ставив наголос на перше "о"

Ось іще літ 20 тому один приятель їздив до Польщі. Привіз звідти ананас і подарував мені. Ми, перш ніж з'їсти, з ананасом фотографувалися на згадку, бо хто б повірив? Це тепер смішно, а тоді — ні.

А є ще один спогад, теж на межі неймовірного. Йому років 40. Я був на першому курсі, а улюблена кузина в дев'ятому класі. Я приїхав із Києва, а вона й каже:

— Дак ти оце тепер по-руському вмієш? Покажи!

Я сказав щось на зразок "нє хотітє лі чаю".

— Пхі! — сказала вона. — Брешеш!

— Як це брешу?!

— А так. Ти просто знав це речення. Це й дурний зможе. А балакають — не так.

Кузина моя була тоді страх яка вреднюча. Мабуть, почала здогадуватися, що всі хлопці — брехуни. Перевага була на її боці.

Справді, кожне сказане просто так окреме речення можна запідозрити в тому, що я його вивчив, як на уроці. А щоб по-справжньому говорити, нам треба було говорити по-руському вдвох. Якраз удвох ми цього і не вміли — хоч і вчили в школі, як правильно вимовляються слова.

Сейчас вы читаете новость «Фото з ананасом». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

9

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода