Весняні свята, нехай ти їх і не звик якось відзначати й не знаєш, як це правильно робиться — однак ці свята самі нагадують про себе, бо якраз тепер у природі відбувається щось важливе для неї й для тебе. Коли пощастить, це може відкритися тобі якось так, наче ти перший у світі, кому це сказали. Кілька років тому серед ночі, годині о третій, мене розбудив грім. Я вийшов надвір, ішов рясний дощ, чогось він здавався чистим, хоча стояла тьма й ніде в селі не світилось. І тут задзвонив телефон. То озвався з Прилук знайомий тамтешній чиновник Ігор Павлюченко, веселий чоловік, і сказав: "Гарний дощик, правда? З Благовіщенням вас!" Чудно: де я, де Прилуки, глупа ніч і, крім нас двох, ще ніхто не знає нічого.
Хоча може бути й простіше: от враз помічаєш, що стало багато птахів із теплого краю. Ще вчора їх не було, а тепер є, і ніхто не бачив, як це сталося, наче вони справді впали з неба з опівнічним дощем. Може, ти й забув би про свято — якби не вони. Ти міг би засумніватися у факті Благовіщення — одначе, важко засумніватися в присутності птахів. І вони ніби підтверджують, що це справді було колись одного разу, без свідків. Багато художників бралися за цей сюжет — коли архангел Гавриїл являється до Діви Марії з Благою Вістю. При тім художники — не всі, а тільки розумні й завбачливі — були дуже уважні до правдоподібності крил архангела. Ті крила малювали зовсім не завжди білими, як у лебедя, а й такими, як у простого сірого гусака, і навіть рябенькими, як у горобця, або й зеленими, як у папуги чи в нашої щурка-бджолоїдки. В цьому й ховався секрет наближення до свята, бо ніхто ж не бачив, як архангел явився Марії. Зате всі бачили крила гусей чи горобців, і якщо вони намальовані правильно — значить, усе так і було насправді.
Комментарии
2