Ексклюзивы
понедельник, 06 июля 2015 17:42
Юрій Стригун
Юрій Стригун
Юрій Стригун

Татарський берег

Річка Синюха на межі Черкаської та Кіровоградської областей вважається найчистішою в Україні. Довкола лише степ і гранітні скелі. Колись тут пролягав кордон між Великим Князівством Литовським і ­Золотою ­Ордою.

На Синюсі мені не щастить. Рибалив разів із 10, але в кращому випадку ловив кількох йоржиків. Утім одного разу пофортунило по-справжньому. Тоді я мав років 15, не більше.

Батько й син Полякови розкидають вудки під скелею, що біля села Чеснопіль. Там ловляться карасі майже до кілограма вагою. Я іду на мілкий татарський берег. Не люблю риболовлі в компанії. З собою беру дві вудки і ятір. На мілині карасів нема. Час від часу тишу порушує гучний звук: ляп-ляп-ляп. Це Полякови тягнуть чергову здобич. А в мене — нічого. Абсолютно.

— Чого ти там сидиш? — гукає Сашко. — Іди сюди, тут наловиш.

Я вдаю, що не чую. Соромно визнавати свою дурість і впертість.

Раптом помічаю, що одна очеретина, трохи далі від поплавків, постійно смикається. Наче хтось треться спиною. Кілька хвилин сумніваюся, але потім беру ятір і бреду туди. Ставлю якраз біля очеретини. Згораю від нетерпіння й за годину йду перевіряти.

Витягую — в ятері вісім величезних линів. Ставлю знову. Витримую півгодини й бреду. Цього разу менше — шість. Далі бігаю через кожних 10 хвилин. Протоптую цілу стежку. Останні разів п'ять вже нічого не трапляється. Однак маю півторби линів. Полякови вражені.

Дорогою додому мене гризуть сумніви.

— Не треба було бігати, — думаю. — Якби проявив витримку й зачекав, мав би повну торбу.

В житті трапляються моменти, коли несподіване щастя накриває з головою. Чи то за минулу ніким не оцінену роботу, чи то здуру, чи просто тому, що бігав на татарський берег.

Сейчас вы читаете новость «Татарський берег». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

4

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода