Ексклюзиви
Понеділок, 06 липня 2015 17:42
Юрій Стригун
Юрій Стригун
Юрій Стригун

Татарський берег

Річка Синюха на межі Черкаської та Кіровоградської областей вважається найчистішою в Україні. Довкола лише степ і гранітні скелі. Колись тут пролягав кордон між Великим Князівством Литовським і ­Золотою ­Ордою.

На Синюсі мені не щастить. Рибалив разів із 10, але в кращому випадку ловив кількох йоржиків. Утім одного разу пофортунило по-справжньому. Тоді я мав років 15, не більше.

Батько й син Полякови розкидають вудки під скелею, що біля села Чеснопіль. Там ловляться карасі майже до кілограма вагою. Я іду на мілкий татарський берег. Не люблю риболовлі в компанії. З собою беру дві вудки і ятір. На мілині карасів нема. Час від часу тишу порушує гучний звук: ляп-ляп-ляп. Це Полякови тягнуть чергову здобич. А в мене — нічого. Абсолютно.

— Чого ти там сидиш? — гукає Сашко. — Іди сюди, тут наловиш.

Я вдаю, що не чую. Соромно визнавати свою дурість і впертість.

Раптом помічаю, що одна очеретина, трохи далі від поплавків, постійно смикається. Наче хтось треться спиною. Кілька хвилин сумніваюся, але потім беру ятір і бреду туди. Ставлю якраз біля очеретини. Згораю від нетерпіння й за годину йду перевіряти.

Витягую — в ятері вісім величезних линів. Ставлю знову. Витримую півгодини й бреду. Цього разу менше — шість. Далі бігаю через кожних 10 хвилин. Протоптую цілу стежку. Останні разів п'ять вже нічого не трапляється. Однак маю півторби линів. Полякови вражені.

Дорогою додому мене гризуть сумніви.

— Не треба було бігати, — думаю. — Якби проявив витримку й зачекав, мав би повну торбу.

В житті трапляються моменти, коли несподіване щастя накриває з головою. Чи то за минулу ніким не оцінену роботу, чи то здуру, чи просто тому, що бігав на татарський берег.

Зараз ви читаєте новину «Татарський берег». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода