Ексклюзивы
суббота, 04 мая 2013 09:00
Юлія Ліпіч
Юлія Ліпіч
Юлія Ліпіч

За батьківщину

– Зараз не зовсім можу говорити. До 9 Травня готую подарунки героям Великої Вітчизняної, – сільський голова Волі-Блажівської на Львівщині кладе слухавку.

Я їздила в село до китайців, які шукали там нафту. Допитувалася в голови, що ще цікавого можна побачити у них. Повів до двох братів.

– Вони цікаві кожен сам по собі. Правда, багато років гніваються. Але ти про то не пиши. Посварилися вони за батьківщину.

Брати живуть на одному ­подвір'ї. У неділю по обіді обидва по різні боки сидять на обійсті. Старший одягнув медалі. Молодший – у вишиванці.

У мого брата – хворі очі. Він в УПА подався

– Як була війна, усіх хлопців забирали в армію. Інакше – смерть на місці. Я свою державу від нацистів оберігав. Були такі, що на бік німців переходили. Але їх ніхто не любив – розстрілювали, – розповідає герой Вітчизняної. – Якщо хто бракований був, його в армію не брали. У мого брата – хворі очі. То не взяли. Він в УПА подався.

У молодшого – своя версія. Каже, у криївку пішов, бо не хотів воювати на боці "большевиків".

– Тоді, хто за свою шкуру боявся, на фронт ішли. Звідти більше живих вернулося. А нас, соколиків, живцем закопували. Думали, як лишимося, на старості пенсію гідну дадуть. Тепер ті, що за москалів, більше мають. Ще й почесті їм, як от моєму брату.

Мій покійний дідусь зі своїм братом не розмовляли 30 років. ­Помирилися тільки перед смертю. Посварилися також за батьківщину. У селі так називають ділянку землі, яку батьки залишають дітям у спадщину.

Сейчас вы читаете новость «За батьківщину». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

22

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода